Теоретичне дослідження пов’язане із вдосконаленням та розвитком понятійного апарату галузі науки та спрямоване на пізнання об’єктивної реальності в її зв’язках та закономірностях [7, c. 122].

Дослідницька діяльність туристичної діяльності ґрунтується на комплексі принципів – загальних, базових положень, в яких, на основі пізнання наукових законів, формулюються вимоги, що забезпечують успіх у досягненні мети. До провідних принципів дослідження в області туризму відносять: принцип об’єктивності; принцип врахування неперервних змін, розвитку досліджуваних явищ; принцип виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат; принцип єдності історичного та логічного, принцип співвідношення досягнутого рівня з моделлю, метою; принцип єдності дослідницького і практичного туристичного процессу; принцип поєднання аспектного і цілісного підходів; принцип системного підходу.

Головними інструментами дослідження туризму виступають: літературний метод (збір і вивчення літературних джерел); аналіз і синтез (розгляд явища по складових і в цілому); хронологічний метод (розгляд явищ в часі); статистичний метод (аналіз статистичної інформації); картографічний метод (застосування картографічного матеріалу для вивчення туристичних маршрутів і т.п.); графічний метод (зображення досліджуваних явищ, їх динаміки у вигляді графіків, діаграм); метод опитування (усне, письмове – анкетування); методи прогнозування та узагальнення.

Щоб отримати достовірні результати, рекомендується використовувати різноманітні методи:

- теоретичні: індукція та дедукція, аналіз і синтез, порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація; узагальнення, ранжування, формалізація, моделювання: наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та математичні (перфокарти, графіки) та інші моделі;

- емпіричні методи: педагогічне спостереження, усне опитування: бесіда, інтерв’ю; письмове опитування: анкетування, тестування, рейтинг; педагогічний експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальненння передового педагогічного досвіду;

- методи математичної статистики.

Основні методи наукового пізнання:

Індукція – метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового або й загального;

Дедукція – спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів);

Експеримент – спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування;

Спостереження – пасивний метод наукового , при якому дослідник, тобто не впливає на розвиток подій;

Аналіз – розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін;

Синтез – поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин;

Абстрагування – мислительна операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку;

Узагальнення – бере за основу існування елементів та однієї або декількох властивостей, спільних для цих елементів.

Систематизація – процес зведення розрізнених про () в єдину , встановлення їхньої єдності;

Класифікація – система розподілення об'єктів (процесів, явищ) за класами (групами тощо) відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін категоризація у значенні "розподілення об'єктів на категорії";

Методологічну базу даного дослідження утворюють загальнонаукова та конкретнонаукова методології з даної проблематики. У роботі використаний метод аналізу літературних джерел, а також картографічний та історико-географічні методи [24].

Висновки до першого розділу

Туристична сфера регулюється Законом України “Про туризм”, де подано визначення основних понять туризму, серед яких вказано, що туризм – тимчасовий виїзд особи з мiсця постiйного проживання в оздоровчих, пiзнавальних, професiйно-дiлових чи iнших цiлях без здiйснення оплачуваної дiяльностi в мiсцi перебування.

Органiзацiйними формами туризму є мiжнародний i внутрiшнiй туризм.

Існують такi види туризму: дитячий, молодiжний, сiмейний, для осiб похилого вiку, для iнвалiдiв, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, підводний, гірський, пригодницький, мисливський, автомобільний, самодіяльний.

Дослідження туристичної галузі ґрунтується на комплексі наукових принципів – загальних, базових положень, в яких, на основі пізнання наукових законів, формулюються вимоги, що забезпечують успіх у досягненні мети.

Під час наукового дослідження туризму використовують певні методи, тобто визначений спосіб. Наукові методи дослідження туризму поділяють на три основні групи: теоретичні, емпіричні та методи математичної статистики.

Головними інструментами дослідження туризму виступають: літературний метод; аналіз і синтез (розгляд явища по складових і в цілому); хронологічний метод; статистичний метод; картографічний метод (застосування картографічного матеріалу для вивчення туристичних маршрутів і т.п.); графічний метод; метод опитування (усне, письмове – анкетування); методи прогнозування та узагальнення.

У роботі використаний метод аналізу літературних джерел, а також картографічний та історико-географічні методи.

РОЗДІЛ 2. Характеристика туристсько-рекреаційних ресурсів Бойківщини

2.1 Етнографічні межі Бойківщини та етимологія слова “бойки”

Як історико-культурна спільність етнографічна група в процесі розвитку зазнає певних змін. Такі зміни простежуються, зокрема, і в характері та структурі етнографічної групи українського народу бойків. Перші зауваження про територію, заселену бойками, мають загальний характер і зводяться до вказівок на окремі місця чи адміністративні одиниці. Першу спробу більш конкретного окреслення “землі бойків” знаходимо в розвідці відомого чеського вченого П. Шафарика. Відзначивши, що бойки – складова частина “руського народу”, вчений на основі інформації І.Вагилевича вказує, що вони займають гірські місцевості від верхнього Дністра на заході аж до прута на сході, а також Підгір’я в Самбірській і Коломийській округах і окремими поселеннями входять в Чортківську округу й ще далі на північ [6, c. 25]. Бойки мешкають у середній частині українських Карпат між Гуцульщиною на півдні, Опіллям – на півночі і Лемківщиною на заході. Схематично Бойківщину окреслюють руслами рік Стривігор на півночі, Лімницею на сході, верхів’ям Сяну, а далі Ославою на заході. Південною межею вважають полонинський хребет між Ужем і Тересвою на Закарпатті. Іван Франко, котрий 100 років тому брав участь в етнографічній експедиції Бойківщиною, до бойківських сіл зарахував мешканців сучасної Надвірнянщини. Бойківщина займає Високі