По території етнографічного району Бойківщина протікає річка Лімниця (див. Додаток А), яка вже багато років носить назву найчистішої річки Європи, оскільки на її берегах відсутні джерела промислового забруднення. Лімниця є другою після р. Стрий притокою Дністра, починається на північному схилі г. Буштул, що розташована на Головному Вододільному Хребті Українських Карпат на межі Івано-Франківщини та Закарпаття. Лімниця починається з невеликого джерела на висоті 1150 м над рівнем моря. Її довжина 122 км, площа басейну 1430 км2. По берегах Лімниці ліси, мальовничі краєвиди. В Лімниці прекрасні умови для життя, нересту і розвитку цінних видів риб – марени, форелі, харіуса.

В долині Лімниці в с. Підлютому є джерело мінеральної води, урочище “Сокіл” (мальовничі скелі).

Гора Ключ у жовтні 1914 року стала ареною кривавих боїв між відділами Українського Січового Стрілецтва (у складі австро-угорської дивізії) та московським військом, в якому стрілецьке військо здобуло перемогу. З гори Ключ відкривається чудова панорама на Бескиди, там є могила з іменами погиблих стрільців та хрест.

Гора Городище. За переказами на цій горі стояв княжий замок, в якому жив князь, з своєю красунею дочкою Ярославною. Замок зруйнували татари, підкупивши одного з бояр. А князь, повертаючись з полювання, об’єднав залишки війська й переміг татар на “Княжих Скелях”.

Кам’янецький водоспад та Мертве озеро. Кам’янецький водоспад – диво природи, це каскад водоспадів висотою 7 м, який знаходиться в національному природному парку “Сколівські Бескиди”. Вважається, що якщо дівчина зранку скупається у водоспаді, то протягом року вдало вийде заміж. В теплий день можна вдосталь покупатися і позасмагати на великій галявині поруч з водоспадом. Озеро Мертве (Журавлине) розташоване поруч з водоспадом. Кажуть, що місцеві ворожбити використовували воду з цього озера для виготовлення своїх трунків.

Гора Парашка (1268м) – найвища гора Сколівських Бескидів, вихід на неї доступний з різних місцевостей, проте назручнішими вважаються виходи зі Сколе та Коростова. Назва походить від імені дочки князя Святослава Володимировича (сина Володимира Великого), яка втікала від воїнів князя Святополка Окаянного в 1015р. і була вбита на цій горі.

Водоспад Гуркало – диво природи, знаходиться в Національному природному парку “Сколівські Бескиди” [22].

Cкелі Довбуша (див. Додаток Б) – розташовані поблизу сіл Бубнище та Поляниця Івано-Франківської, та села Труханів Львівської областей, в урочищі Заломи на південному схилі гори Соколова, в межах гряди шириною 200 м і завдовжки 600 м, котра тягнеться зверху (670м н.р.м.) — з півночі-північного-сходу вниз (575м н.р.м.) – на південь-південний-схід. Більші скелі в межах цієї гряди мають форму веж, або нахилених плато з стрімкими боками. Між ними розсипані ще десятки менших каменів і сотні ще менших — справжнє кам'яне царство. Ця дивовижна скельна композиція складена з сірого ямненського пісковика. На практично позбавлених ґрунту скелях якимось дивним чином виживають реліктова сосна звичайна, береза бородавчаста та горобина звичайна, надаючи цим кам'яним велетам особливого, властивого тільки їм, колориту [13, c. 299]. Навколо урочища поширені природні букові та хвойно-букові мішані ліси. Ботаніко-геоморфологічний резерват “Скелі Довбуша”, затверджений в 1981 р. як пам’ятник природи республіканського значення. Основна група скель площею 100 га, висотою до 30 м, півколом охоплює з півночі і сходу внутрішню площу, з західної сторони обмежену ровом і, очевидно, оборонним валом. Крім основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в навколишньому лісі є чимало окремих скель-веж. Серед них слід відзначити на заході найвищий “Тюльпан” (до 40 м висоти), на південний захід від нього – “Ляльку”, а також на півночі, при дорозі, самітній “Вітряк”. Ці печери з лавками, сходами, ровами, валами-бійницями, криницями, на жаль, і до сьогоднішнього дня остаточно не вивчені. Більшість учених вважає, що найбільш ймовірно це залишки скельного монастиря. Дехто вважає, що тут були замки або сторожові укріплення ще з руських часів (ІХ-ХІІІ ст.), які сповіщали населення про тривогу перед нападом. До цього часу збереглись сліди прибудов до скель, можливо то були дерев’яні стіни і укріплення якогось замку. Дехто пов’язує різні споруди в печерах і самі печери з перебуванням там ватажків карпатських опришків, особливо з іменем Олекси Довбуша. Приблизно на тій самій висоті, але вже з південно-східної сторони Основного масиву виринає з лісу могутній масив Відьми. Внизу, на південь від Відьми, височіє Безіменний, а далі на південний-схід від останнього – найвищий останець урочища – Броня. Вийшовши сходами на скелі, з яких відкривається чудова панорама на карпатські хребти, вдалині на південному заході можна побачити гору Ключ, а ген-ген праворуч – гору Парашку. Ці скелі любив і часто відвідував Іван Франко [28, c. 5].

В Долині, в 500 м на південний-схід від основної групи Бубниських скель, на південно-західному схилі гори Погар, розміщена геоморфологічно надзвичайно цікава система — так звані Дикі скелі. На відміну від "сусідів", скель-веж тут немає,