На базі багатства природно-рекреаційних ресурсів Бойківщини створено природо-заповідний фонд. До нього належать державні ландшафтні заповідники Лихоборівський (2075 га) і Розлуч (512 га), а також пам’ятки природи “Скеля Ступенева” (0, 6 га), “Гора Пікуй” (712 га), “Криниця Довбуша” (0,2 га), та державні заповідні урочища “Ялина” (6,3 га) і “Сянки” (23 га) [8, c. 169].

Виділяється НПП “Сколівські Бескиди” створений у 1999 р. На площі 35684 га. Межі парку переважно збігаються з межами природних ландшафтів і проходять вододільними хребтами та руслами річок. До парку повністю або частково ввійшли кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного значення “Сколівський”, ландшафтні заказники загальнодержавного значення “Зелемінь” (частково) та місцевого значення “Майдан”, заповідні урочища “Дубинське”, “Сопіт”, “Журавлине”.

У грунтовому покриві переважають бурі гірсько-лісові, дуже щебенисті грунти, сприятливі для росту досить численних видів, з яких лише судинних рослин налічується близько 600 видів (понад третина флористичного багатства Карпат).

Різномнітність ландшафтів Сколівських Бескидів (див. Додаток В) визначається особливостями тектонічної та геологічної будови. У північній частині парку формуються ландшафти крайового низькогір’я, подекуди вкриті залишками ялицево-букових лісів. Численними допливами стрию вони розчленовані на невеликі за площею низькогірні хребти. У місцях виходу твердих пісковиків поширені скельні утворення, які взяті під охорону, як геологічні пам’ятки природи.

Значну частину парку займають середньогірні ландшафти із смерековими та смереково-ялицево-буковими лісами. Вони відзначаються відносно великими абсолютними висотами – до 1100-1200 м, значною стрімкістю схилів і найбільшою залісеністю. Долини потоків, які течуть у зоні поширення ямненських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них – долина Кам’янки – охороняється як геоморфологічна пам’ятка природи. Вишукана естетична цінність бескидських ландшафтів, етнографічна специфіка бойківського краю, гостинність місцевих жителів забезпечують високий рекреаційний потенціал для туризму.

У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоровниця – курорт Східниця з джерелами гідрокарбонатно натрієвих з підвищеним вмістом органічних решток мінеральних вод. Мінеральна вода виявлена також між населеними пунктами Корчин і Верхнє Синьовидне. Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста Тустані на вражаючих суворістю Урицьких скелях [13, c. 186].

На території Рожнятівського, Калуського та Галицького районів створено Ландшафтний заказник місцевого значення “Річка Лімниця” з метою охорони природних комплексів однієї з найбільших річок області, саме завдяки чому нає берегах немає жодного промислового об’єкта. Проте ситуація з кожним роком погіршується через вирубку лісу у водоохоронній смузі.

В Скибових Карпатах, на лівобережній терасі річки Мізуньки (права притока Свічі) на відстані 10 км від села Старий Мізунь та 15 км від селища Вигода на висоті 900 км над рівнем моря розташоване заповідне урочище “Грегіт” площею 29,0 га. на схід від хребта Яворина. Статус заповідного об’єкта отримало урочище 19.07.1988 року “з метою збереження еталону буково-смереково-ялицевого насадження природного походження віком 70 років” [24].

Закарпатська сторона етнорафічного району Бойківщина представлена одним з 7 чудес Закарпаття – озером Синевір, яке утворилося 10 тис. Років тому на висоті 989 м н. р. м. Розташоване в межах Національного природного парку “Синевір”. Займає площу 4-7 га, середня глибина становить 8-10 м, максимальна – 22 м. Краєвиди надзвичайно мальовничі. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких стновить 140-160 років, спадають прямо до поверхні. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець, площею кілька метрів. Звідси й друга назва озера – Морське Око [14, c. 2].

2.4 Історико-культурні ресурси Бойківщини

Основні історичні центри Бойківщини – Самбір, Борислав, Дрогобич, Калуш, Свалява, Долина. Нині, внаслідок міграційних процесів та інших чинників, основними центрами розвитку бойківського субетносу є міста Турка, Сколе, Старий Самбір, Воловець та деякі інші. Бойківщина подарувала світові таких велетнів культури, як Ю.Котермак (Дрогобич), всесвітньо відомий мислитель, ректор Болонського університету, поет і гуманіст доби Відродження. Бойківське походження має також гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, а також І. Франко. До речі, дівоче прізвище матері Т. Шевченка – Бойко, що може свідчити про її карпатський корінь. І.Франко у своїй повісті “Захар Беркут” блискуче зобразив мужність і волелюбність бойків, які на Тухольщині зупинили степовиків-монголів.

Виділяють велику кількість історико-культурних пам’яток.

Рожнятівський замок. Рожнятів відомий із XII ст., його первісну назву – Старе село – і сьогодні зберігає одна з частин цього селища міського типу. Тут зберігся замок графа Скарбка (був засновником театру у Львові – тепер театр ім. Марії Заньковецької), який було споруджено у XVI ст. Замок маловідомий, він був перебудований у палац, зараз у ньому міститься відділення міліції. Про те, що тут колись стояло могутнє укріплення, свідчать метрові завтовшки стіни палацу та вбудована вежа. Окрім того, зберігся вал, залищки рову, кам’яних укріплень, можна побачити частини замкового парку [29, c. 62].

Перегінський замок. У селищі міського типу Перегінському, яке, до речі, у декілька разів більше за населенням від районного центру Рожнятів височіє замок XVII ст., збудований Гедеоном Балабаном. Колись це був палац, оточений земляними валами з частоколом та баштами. Замок у Перегінському маловідомий і занедбаний, зберігся палац