В с. Брошнів-Осада є одна з найкрасивіших і найбільших церков Прикарпаття Божий храм Святого Вознесіння, який було відкрито 30 серпня 2003 року. Будівництво тривало 10 років, а роботи по благоустрою та упорядкуванню церкви тривають і по сьогоднішній день.

До бойківського типу належать чудові храми в селах Гусний, Вишка, Сухий, Ужку, що у Великоберезнянському районі Закарпаття. Невід'ємними частинами церковних ансамблів є дзвіниці. Вони найчастіше дво-, триверхі, подібні за формою, хоч нема серед них однакових. Наприклад, дзвіниця при церкві 1874 року в с. Коростів Сколівського району квадратна у плані, двоярусна. Дзвіниця біля церкви 1844 р.

Якщо при будівництві церков іноді застосовували найпростіші народні конструктивні прийоми, то при спорудженні дзвіниці при Михайлівській церкви 1863 року з с. Тисовець Сколівського району, що експонується в Львівському музеї Архітектури та побуту, - уже складніші. У минулому дзвіниці служили не тільки для дзвонів, але й виконували функції сторожової вежі, комори та прохідної брами. Власне у дзвіниці с. Тисовець на нижньому поверсі є наскрізні двері, через які проходили на церковне подвір'я.

Зразком високої майстерності бойківських теслярів є дзвіниця 1790 року, що при церкві св. Михайла в Ясениці-Замковій.

Без бойківських храмів і дзвіниць не можна собі уявити Карпатську Верховину, зокрема, виділяється Михайлівська церква 1863 року с. Тисовець (тепер вона експонується у Львівському музеї архітектури і побуту) [5, c. 172].

Важливим елементом ісорико-культурних ресурсів досліджуваної території є музеї.

Історико-етнографічний музей “Бойківщина” був створений у 1927 р. Інтелігенція Самбора створила товариство «Бойківщина», а згодом і однойменний музей. Окрім науково-дослідної діяльності, проведення чисельних конференцій та семінарів, займається і видавничою справою. Протягом останніх десяти років працівники музею видали десятки буклетів, книжок, монографій.“Бойківщина” підтримує зв’язки з етнічними бойками у Польщі, зокрема з Сяноцьким музеєм народного будівництва, Жешівською галереєю мистецтв, Краківською академією ремесел. З 2000 р. музей спільно з Львівською Академією мистецтв проводить майстер-класи «Малеча творить писанку». А у липні 2004 року музейники взяли участь у Міжнародному фольклорному фестивалі «Країна мрій». Не перелічити всі виставки, які провела «Бойківщина» з 1992 по 2004 рік. Окрім картин львівських та самбірських митців, експонуються роботи художників з-за кордону.

Музей постійно здійснює експедиції селами Самбірщини, Старосамбірщини, Турківщини, Дрогобиччини, Стрийщини та Калущини для поповнення фондів. Впродовж десятків років тут функціонують дві постійні експозиції: «Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківські ноші» й «Кімната родини Козакевичів».

В окремому кутку працівники музею відобразили традиційне житло бойків. Тут стоять бомбетель (лава), великий дерев’яний стіл (бойківські сім’ї, як правило, були багатодітні, тому і столи — великі), колиска, образ, гасові лампи, довбачі (дерев’яне взуття). Найбільш цінними для музею є дерев’яний плуг, якому понад 200 років, дерев’яна кочерга, ніжна ступа, олійниця, прискавка (для бортництва) [6, c. 4].

Складається враження, що у музеї є абсолютно все, чим користувалися бойки на господарці: балії (миски для купання), праники, жорна, нецки (миски для замішування тіста), оскарб (сокира), циркуль, підсвічники, кошики (для фруктів, ягід, горіхів, зерна, яєць), дерев’яні пляшки на воду (у них вода довше залишається холодною), глечики, бочки на вино тощо.

Друга кімната експозиції побуту бойків — це світ одягу та прядива. (традиційною є вишивка з червоним, чорним та синім кольорами). На спеціальних манекенах працівники музею відтворили бойківські ноші (одяг). Для відображення процесу прядіння у музеї експонують верстати, гребінці, якими чешуть вовну, льон-довгунець та нитки з нього.

«Кімната родини Козакевичів» — інша постійно діюча експозиція музею. Це один з найдавніших самбірських родів. Його члени упродовж століть були служителями церкви, а понад 200 років тому їм присвоїли шляхетський титул.

Спадок цієї родини «Бойківщині» подарувала Лідія, донька відомого юриста та маляра Володимира Козакевича. Він і сам свого часу брав активну участь у відкритті та оформленні музею. Колекція з життя та побуту родини Козакевичів — це меблі кінця XIX — початку XX століття, стародавні флакони, ампірний годинник з металевими орлами, альбом із першими галицькими світлинами, колекція живопису Володимира Козакевича, старі поштівки, документи того часу та інші речі. Особливо цінними є стара шафа з червоного дерева, паравами (одні з перших у Самборі ширми для переодягання), парфуми та косметика Лідії, яка, до речі, була власницею першої у Львові косметичної фабрики «Меріда».

Наразі працівники «Бойківщини» готують експозицію національно-визвольних змагань «Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині». Окрім фотографій та документів вояків ОУН-УПА, тут відтворена криївка.

З кожним роком завдяки клопіткій праці музейників збагачуються фонди «Бойківщини». На цю пору музей володіє понад 17 тисячами експонатів, а бібліотека налічує приблизно вісім тисяч примірників (книжок, журналів та газетної періодики) [6, c. 5].

Дрогобицький краєзнавчий музей “Дрогобиччина” – це один з значних науково-дослідних і культурно-освітніх закладів Львівщини. Створений в травні 1940 р. В основу фондів музею лягли колекції графа Лянцкоронського, Хирівської єзуїтської школи, а також окремі збірки колишніх Самбірського історико-етнорафічного та трускавецького природничо-етнографічного музею.

Музей “Дрогобиччина” має три відділи: відділ природи, історії, етнографії, відділ пам’яток дерев’яної архітектури, художній відділ [13, c. 510].

Музей історії міста Болехова. Засновником музею історії міста э людина глибоко шанована болехівчанами, відомий краєзнавець роман Теодорович Скворій. Створювався музей довгий час, а поштовхом до збору матеріалів стала підготовка до 40-річчя від дня сметрі Н.Кобринської у січні 1960 р. Пошукову роботу почали з виявлення і збору бібліографічних матеріалів про Н. Кобринську, як результат – при бібліотеці