Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса - державний музейний заклад у селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області. Відкритий у лютому 1987 до 100-річчя від дня народження Леся Курбаса.

Експозицію розгорнуто в п'яти кімнатах родинного будинку, на ньому встановлено меморіальні таблиці Лесю Курбасу та його батькові Степану Яновичу (Курбасу) (скульптор І. Козлик). Експонати розповідають про життєвий і творчий шлях Леся Курбаса, вшанування його пам'яті, діяльність театрів товариства «Руська бесіда», «Тернопільські театральні вечори», «Молодого театру», театрів «Кийдрамте», «Березіль». Є матеріали про творчість Г. Бабіївни, В. Василька, М. Крушельницького, діяльність Тернопільського академічного театру імені Тараса Шевченка, Тернопільського театру актора і ляльки, самодіяльних народних театрів області.

Лесь Курбас (повністю - Олександр-Зенон Степанович Курбас; 25 лютого 1887 - 3 листопада 1937) - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист Республіки (1925). Народився у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957 року посмертно реабілітовано. 1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль» [37, c. 42].

Музей Богдана Лепкого — літературно-меморіальний музейний заклад у місті Бережани Тернопільської області. Відкритий 27 серпня 1995.

Музей пропагує творчість Богдана Лепкого через проведення уроків літератури, вечорів, зустрічей із письменниками, лауреатами премії ім. Братів Лепких, наукових конференцій, поетично-пісенних фестивалів, книжково-ілюстративних виставок.

Тернопільський державний технічний університет носить ім'я Івана Пулюя. Іван Павлович Пулюй (2 лютого 1845-31 січня 1918, Прага) - український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч. Закінчив Тернопільську гімназію та, з відзнакою, теологічний факультет Віденського університету, згодом фізико-математичне відділення філософського факультету. Викладав у Військово-морській академії у Фіуме (Рієка, Хорватія). Доцент Віденського університету. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор її першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Був членом НТШ. Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та Х-променів, які відкрив за 13 років до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета. Зробив перший переклад українською мовою (разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким) Псалтиря та Євангелія, виданих 1903 року Британським біблійним товариством. Поштова марка України, присвячена до 150 років від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135). В Києві існує вулиця Івана Пулюя в Турецькому містечку.

Пам’яті Юліана Панкевича присвячена кімната-музей Юліана Панькевича, діє від 1993 в середній школі села Устя-Зелене. Юліан Іванович Панькевич (псевдонім Простен Добромисл), (4 липня 1863, Устя-Зелене, нині Монастириського району Тернопільської області - літо 1933, Харків) - український художник, літератор, громадський діяч. З його ім'ям пов'язане становлення українського мистецтва кінця XIX - першої половини XX ст. Відомо, що Ю. Панькевич організовував у селах хори, керував ними, безкоштовно навчав сільських дітей малюванню, історії мистецтва, виготовляв декорації та проектував костюми для аматорських вистав, організовував гуртки самоосвіти. А ще добре грав на скрипці, самовіддано диригував хорами. Юліан Панькевич займався релігійним малярством, вносячи у нього народний колорит, різноманітні орнаменти, побутові деталі. Високу оцінку мали свого часу його картини «Ісус Христос», «Богородиця», «Сільська