Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості. Історико–культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи: археологічні об'єкти; меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями; пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури; пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч); сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо); пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.); громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.; палацово-паркові ансамблі; сучасні пам'ятки архітектури; професійні художні промисли; народні художні промисли; пам'ятки матеріальної культури; пам'ятки фольклору. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

У першому розділі ми також розглянули методи дослідження туристичних ресурсів. До традиційних методів належать метод спостережень і опису, картографічний, історичний, порівняльно географічний, статистичний методи, метод систематизації, бальних оцінок. Правильний добір методів дослідження допоможе нам у процесі формування та досягнення поставленого завдання.

Розділ 2. Характеристика історико–культурного потенціалу Тернопільської області

2.1 Краєзнавча характеристика Тернопільської області

Тернопільська область - адміністративно-територіальна одиниця України. В історичному відношенні охоплює східну частину Галичини, південну Волинь та західне Поділля. У географічному - розташована на Подільській височині, південна межа Тернопільської області проходить по річці Дністер, східна - по Збручі. Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською областями України. Тернопільщина знаходиться поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією.

Площа території - 13800 км2 (2,3 % території України), площа Тернопільської області така ж як і Ізраїлю. 1105,4 тис. мешканців (2007), у тому числі 341 000 міських (28,9 %) і 831 000 сільських. У області 18 міст, 17 смт., 1020 сільських населених пунктів, 17 районів, 580 сільських рад. Національний склад населення, за переписом 1970: українців - 96,1 %, росіян - 2,3 %, поляків - 1 %, євреїв - 0,5 %.

Крайня північна точка області - село Переморівка - знаходиться у Шумському районі та має координати 50°13? пн. ш.; 26°12? сх. д.. Крайня південна точка - село Білівці Борщівського району з координатами 48°31? пн. ш.; 26°21? сх. д.. Крайня західна точка - село Дуляби - знаходиться у Бережанському районі і має такі координати 49°32? пн. ш.; 24°42? сх. д.. Крайня східна точка - село Окопи Борщівського району з наступними координатами: 48°32? пн. ш.; 26°24? сх. д.. Протяжність становить із півночі на південь на 195 км, а з заходу на схід - на 129 км[40].

Сучасний адміністративний поділ. Після проголошення 24 серпня 1991 державної незалежності України в області вдосконалено адміністративно-територіальний поділ, зважаючи на сучасні потреби, традиції минулого й інтереси жителів Тернопільщини. 6 грудня 1991 ВР України постановила створити Підгаєцький район. Відновлена діяльність багатьох сільрад, на карті області знову є чимало сіл, які раніше були вилучені з обліку, низці населених пунктів повернено історичні назви. Станом на 1 січня 2003 Тернопільщина складається із 17 районів: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Козівський, Кременецький, Лановецький, Монастириський, Підволочиський, Підгаєцький, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський, Шумський. В області є 1053 населених пункти, з них: 18 міст - Бережани, Борщів, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Копичинці, Кременець, Ланівці, Монастириська, Підгайці, Почаїв, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Хоростків, Чортків і Шумськ, з них 17 - районного підпорядкування і 1 обласного, також 17 смт - Велика Березовиця, Великі Бірки, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Дружба, Заводське, Залізці, Золотий Потік, Козлів, Козова, Коропець, Мельниця-Подільська, Микулинці, Підволочиськ, Скала-Подільська і Товсте, 1018 сіл. Державну й адміністративну владу забезпечують обласна рада й ОДА, 17 районних рад і РДА, 18 міських, 17 селищних і 581 сільрада [5, c.43].

Рельєф її рівнинний. Поверхня області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського району) до 116 метрів (у місці впадіння Збруча у Дністер). У західній частині області розвідані могутні запаси мергеля (товщина пластів 18 - 30 м, глибина залягання 15 - 20 м), який вважається високоякісною сировиною для виробництва цементу. Промислове використання мергеля в області незначне. Практично у всіх частинах області знаходяться родовища вапняків (відомо 100 їх родовищ), а так звані рифові вапняки, поклади яких поширені в районах Товтрової гряди, завдяки високому вмісту кальцію є унікальними в світі. Вапняки використовуються, в основному, для випалювання, виготовлення щебеня, бутового каменя, в цукровій промисловості, в дорожньому, житловому і промисловому будівництві. Значні поклади глини суглинків (більше 100 родовищ, глибина залягання пластів не більше 7 м) є хорошою сировинною базою для цегляних - черепичного виробництва. У північній і центральній частинах області є також поклади гончарних і