В експозиції - діорама «Спалення села» (художник С. Нечай), фрагменти спаленої хати: обгорілі двері, обвуглені колиска та ікона тощо (дизайн - Б. Бошка і С. Мамчура), Книга пам'яті, що містить спогади молотківців про трагедію. На стендах - фотографії та списки страчених у Молоткові та сусідніх селах. Матеріали музею - розпорядження окупаційних властей, висновок судово-медичної експертизи про вбивства, які вчинили нацисти в Лановецькому районі, матеріали про збитки, завдані народному господарству тощо. Окремі розділи експозиції - про участь молотківців у німецько-радянській війні (документи, нагороди, фото загиблих), повстанську боротьбу, відбудову села.

2.2.2 Сакральні ресурси Тернопільської області

Почаївська лавра - православний монастир (лавра) у Почаєві (Тернопільська область). Найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври, в Україні.

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 р. Вперше згадується в 1527 р.

У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 р. болгарський митрополит Неофіт. У 1675 р. завдяки цій іконі турки відступили від монастиря (цій події присвячена дума "Ой, зійшла зоря вечоровая"). Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1602-51 pp.).

З 1713 до 1832 рр. Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври - Святоуспенський. З 1730 р. діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок.

Почаївська лавра - одне з величних в Україні місць прощі на 5 серпня - Почаївської Божої матері, Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобного Іова, Амфілохія.

До її складу відносяться: Свято - Успенський собор, Троїцький собор, келії (1771-80 pp.), Архієрейський дім (1825 p.), дзвінниця (1861-69 pp.) висотою 65м, надбрамний корпус (1835 p.)[41].

Свято - Успенський собор (1771-1782 pp.). Проект споруди в загальному підготовив архітектор Г. Гофман. Всю подальшу роботу по будівництву вів архітектор П. Полеєвський. Собор розташований на найвищому плато Почаївської гори над печерами, які існують тут з давніх часів. Перед головним фасадом розташовується простора верхня тераса з сходами. Собор – трьох нефна центрально купольна базиліка с подовженим прямокутним вівтарним об’ємом. Відношення ширини середнього і бокових нефів характерне для епохи пізнього бароко. Головний північний фасад підкреслений високими повернутими під кутом 45 градусів до осі споруди, кутовими баштами, які в поєднанні з еліптичною формою і архітектурним оформленням притвору (чотири півколони) утворюють плавно вигнуту лінію фасаду, характерних для будівель пізнього бароко. Зовнішній вигляд споруди в цілому відрізняється насиченням рокайлевого декору. Інтер’єр характерний архітектурі класицизму. Ці декорації склалися ще в кінці XIX століття, за участю петербурзьких академіків і художників: С. Комарова, Г.А. Боссе, І.М. Горбунова, Н.А. Лаврова, Е.Я. Васильєва, М.В. Несторова.

Настінний масляний живопис виконаний лаврськими майстрами в 1876 році. Збереглись роботи, виконані в 1807 році талановитим живописцем Л. Волинським.

В 1980 році – завершена реставрація живопису в інтер’єрі [25, c.329].

Троїцький собор (1906-1912 pp.). Побудовано за проектом О. Щусєва. Це хрещатобаневий тринавовий, триапсидний тип храму. Середохрестя вінчає шоломоподібна баня на циліндричному під баннику. До рівноширокого з навами притвору з півночі прилягає вежа циліндричної форми зі сходами, що ведуть на хори. Лаконічна форма споруди зі стриманим декором оживляється мозаїками порталів на західному і південному фасадах, виконаними за ескізами О. Щусєва та М. Реріха. Архітектурно-стилістичне трактування храму, професійно вирішене у давньоруській ретроспекції, вносить дисонанс у бароково-класицистичний ансамбль Почаївської лаври.

Церква Воздвиження (місто Тернопіль, кінець XVl століття). В 1627 році до західного фасаду була пристроєна трьох ярусна башта – дзвіниця, про що свідчить різьблений напис над порталом. Споруда з пісковику, складається з трьох частин: прямокутного в плані нефа, квадратного і рівно широкого притвору з нефом з двома ярусами башти над ними і півкруглої апсиди. Неф прикритий на півциркульним зводом з розпалубками. У 1959 році церква була реставрована. Споруда відрізняється від культових оборонних споруд Поділля напівкруглою апсидою, і походить до древньоруських традицій [31, c.52].

Церква святого Миколая. Церква св. Миколая закладена в перших роках XVII ст. і освячена 1610 року. Фундатором її вважається подружжя Стефан та Марія Потоцькі, про що засвідчує над дверима церкви їхній шлюбний герб (Потоцьких-Могилів). Це тип, так званого триконхового храму, який можна порівняти з подібним у Гусятині з другої половини XVI сторіччя. Обидві церкви свідчать про взаємини з Молдавським князівством, де цей тип розвинувся, починаючи з XV сторіччя. Розмірами ті церкви невеликі і позбавлені оздоб, зате вони визначаються великою гармонією і чистотою архітектурних об'ємів. Треба мати на увазі те, що такі церкви мали також оборонне призначення і їх високо винесені вікна були також бійницями.

В церкві зберігся високомистецький барокової форми іконостас з другої половини XVIII сторіччя. Він е подвійною цінністю через те, що в східній Україні більшовики зруйнували майже поголовне всі великі іконостаси княжих і козацьких соборів. Своїми мистецькими вартостями цей іконостас стоїть у ряді подібних творів галицького мистецтва - іконостасів богородчанського, рогатинського і жовківського. В церковному нутрі, склепіння якого півокругле, структура бучацького іконостасу виповняє простір контрастуючим трикутником, її форми повні руху, пірамідальне підносяться вгору до головної ікони – «Молення» з Ісусом Христом, Богородицею та Іваном Хрестителем.