Ікони міцно осаджені між колонами, багато орнаментованих виноградною лозою. На те, щоб масивним кольонам надати легкості, майстер - різьбар зробив ті колони в середині вижолобленими. Царські врата збудовані з двох паралельних половин, з яких кожна представляє вазон з виноградною лозою, в закрутах якої знаходяться по три медальйони для чотирьох євангелистів і сцени Благовіщення вгорі. Звертає увагу те, що майстер чітко поділив ікони на великі і малі: до перших належать чотири ікони намісні, шість ікон з подвійними апостолами і згадане «Молення». Зате празничні ікони і пророків у горішньому ряді зробив він маленькими, вони майже губляться в багатому орнаменті винограду і троянд. Цим засобом майстер досяг більшої монументальності, увага глядача зосереджується на основному.
Майже чотири століття церква святого Миколая - осередок духовності для десятків поколінь бучачан.
Костел Успіня Богородиці. «Михайло Бучацький, власник Бучача, заснував 28 липня 1397 року (в інших списках 1379 p.) римо-католицьку парафію у Бучачі...» Лаконічний текст копії цього документу наводить на міркування, що 28 липня 1397 у празник Успіння Богородиці, ймовірно, був освячений однойменний костел. У середині XVIII ст. виникла гостра потреба спорудити новий храм, оскільки на той час старий костел, хоч і перебудований з каменю у кінці XV ст., не раз горів, був руйнований і мав благенький вигляд. Отож, на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках біля підніжжя Замкової гори було зведено новий Храм Успіння Богородиці, який стоїть донині. Його архітектор нам не відомий. Споруда костелу - кам'яна, велична, обширних форм із чітко вираженим у плані хрестом. Обабіч вівтарної частини прибудовані два невеликі приміщення. Над вхідними дверима видніється герб Потоцьких "Пілява" з написами про фундацію. Стіни притвору дещо понижені в порівнянні з висотою нефу. Праворуч від входу - внутрішньостіннігвинтові сходи, які ведуть на емпору (невелика оглядова площадка над притвором). Звідси відкривається прекрасна панорама міста. Фасад костелу декорований чотирма парадами пілястр з капітелями композитного ордеру. Парапети емпори і передньої стіни храму прикрашені різьбленими з каменю вазами. На вершині фасаду урочисто здіймається "дзеркало" із фресковим розписом "Вознесіння Богородиці" (сьогодні ледь помітний). Увінчує споруду невеликий восьмикутний барабан із шатровим переходом до ліхтарика та кованого хреста. Вікна з глибокими прорізами становлять чи не єдину прикрасу стін, карнизи слабо виражені, кути зрізані вузькими вертикальними площинами. В інтер'єрі розміщені п'ять вівтарних композицій, тематично пов'язаних із життям Богородиці. Живописні твори, виконані олійними фарбами, досить посереднього рівня. Натомість десять фігур святих для вівтарів вирізьблені дуже майстерно. Ця обставина й послужила поштовхом, щоб вважати скульптури творінням славетного Пінзеля [41].
Монастир отців Василіан. На схилі гори Федір знаходяться монастир та церква отців Василіян, а також історико-філософський ліцей імені святого Йосафата. На цьому місці був колись костел святого Хреста. У 1712 році Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіян. На місці костелу розпочалося будівництво просторого монастиря для отців Василіян, яке завершилось у 1753 році. У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі: тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річноЇ вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан - духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривають по сьогодні. У 1995 році Міністерством освіти України зареєстрований історико-філософський ліцей ім. св. Йосафата Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього чину св. Василія Великого, директором якого є настоятель монастиря о. Іван Майкович.
Церква святої покрови. Церква св. Покрови (1764 p.) - пам'ятка архітектури XVIII ст. Це останній твір архітектора Б. Меретина і скульптора Пінзеля в Бучачі. В плані вона являє собою грецький рівнокінцевий хрест. Пластика стін, обтічної форми наріжні кути створюють враження просторової невикінченості. Мистецька цінність церкви св. Покрови в найбільшій мірі зумовлена різьбою Пінзеля, блискучою за виконанням, неповторною в українській скульптурі XVIII ст. В антиподіумі знаходиться велика композиція "Христос іде до Емаусу", у вівтарях - різьблені в дереві і позолоті барельєфи, які тепер експонуються в Тернопільській картинній галереї. Царські ворота багато різьблені і також позолочені. У 1815 p. пожежа знищила оздоби великого вівтаря. Через 50 років церква знову горіла, але згодом була відбудована. Це - пам'ятка архітектури, яка перебуває під охороною держави. Відомо, що настінний розпис церкви виконав Яків Головацький (1735 p. - кінець XVIII ст.). "Він працював у малярні Почаївської лаври і виконував живописні роботи для багатьох церков Галичини. На подвір'ї церкви споруджено гробницю жертвам сталінського режиму, останки яких було виявлено в 1991 році в церковних підвалах.
Миколаївська церква. Знаходиться в центрі міста Теребовля, поблизу пошти, через дорогу від неї - місцевий базарчик. Миколаївська церква – одна з найдавніших споруд у Теребовлі, збудована орієнтовно в кінці XVI століття. І хоча 1734 р. святиня зазнала деяких перебудов, початковий об‘єм залишився тим самим: тричасна в плануванні, а