Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути. У зв'язку з цим дослідником В. Мацолою пропонується оцінювати рекреаційну значимість території за щільністю пам’яток історії та культури на 100 км.кв. площі. При цьому пропонується визначати щільність пам’яток найвищого класу (загальнонаціонального і міжнародного значення). За базову основу приймаються показники в Україні, де щільність всіх фіксованих пам'яток складає 7,9 одиниць на 100 км.кв., пам'яток загальнонаціонального значення – 0,7 і відповідно по Львівській області – 18 і 1,8. Виходячи з таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати одним балом території, де ці показники складають менше 7,9, двома балами – 8-18 і трьома - понад 18 од./100 км2 [21, c.144].

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів у відповідності з історико-культурною важливістю явищ, що їх характеризують і часу, необхідного для огляду таких об’єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експерти. Чим більше часу необхідно для пізнання об'єкту, тим вища пізнавальна цінність, а це значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється.

Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. У запропонованій методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п’яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників, які оцінюються за п’ятибальною шкалою (див. Додаток А).

Наступний етап оцінки пов’язаний з об’єднанням балів окремих компонентів оцінок, які отримані по окремих блоках історико-культурних туристичних ресурсів, в інтегральну величину. У результаті дістаємо загальну суму балів, яка і характеризує пізнавальну цінність окремого поселення або місцевості:

де: А - інтегральний показник пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості;

Рi - компоненти пам'яток історії та культури;

Тi - компоненти архітектурних пам'яток;

Si - компоненти пам'яток мистецтва;

Ri - компоненти етнографічних пам'яток;

Fi - компоненти пам'яток народної творчості.

Для зручності оцінювання (співставлення і порівняння оціночних параметрів) важливо ввести поняття “коефіцієнта пізнавальної цінності” (Кр), який дорівнює відношенню суми отриманих балів оцінки туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості до максимально можливої кількості балів, яка наведена в шкалі оцінок:

де: А - сума балів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, території (блоку);

Аmax - максимально можлива сума балів за шкалою бальної системи оцінок.

Цей коефіцієнт зручний для визначення рівня привабливості не лише комплексу історико-культурних ресурсів, але й для окремих блоків. Для цього достатньо поділити отриману суму балів на максимально можливу кількість балів. Виходячи із значення коефіцієнту пізнавальної цінності, можна провести наступне ранжування рівнів пізнавальної цінності туристичних ресурсів:

0,86-1,00 - унікальні

0,65-0,85 - високоатрактивні

0,45-0,64 - середньоатрактивні

0,25-0,44 - малоатрактивні

менше 0,25 – неатрактивні [17, с.152].

Висновки до першого розділу

Перспективи розвитку сфери туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектру природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та туризму та її інтеграція в світовий ринок туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідність розв’язання гострих соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних відносин.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

В Україні значну частину туристичного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.). Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Розділ 2 Історико-культурні ресурси Івано-Франківської області

2.1 Пам’ятки археології Івано-Франківської області

Найдавніші відомі нині та вивчені археологічні пам’ятки свідчать про доісторичну діяльність людини на території Івано-Франківської області, які відносяться до неандертальського періоду, тобто мустьєрської епохи (150 – 40/33 тис. років тому). Це заселена територія давньої України, котра належала до високорозвинених регіонів Європи. Вона представлена численними стоянками людей у часи середнього палеоліту, найдавніші з яких були заселені 100 тис. років тому на землях, прилеглих до р. Дністер, у межах нині Тлумацького і Городенківського районів. Створені нашими предками археологічні культури, відображені значною кількістю пам’яток: поселеннями (стоянками, городищами, могильниками), скарбами, знаряддями первісної праці, побутовими речами, предметами культів, мистецтва тощо.

У мезоліті, що характеризується як перехідний період від стародавнього до нового кам’яного віку, були поширені невеликі крем’яні знаряддя праці, зокрема, лук і стріли. У верхів’ях річок Прута, Бистриці, Лімниці та районах Покуття було відкрито понад 100 мезолітних стоянок .

Окремі групи общин пізнього палеоліту просувалися вверх по Дністру, що видно з виявлених археологами стоянок на лівому березі р. Бистриці біля с. Межигірці Галицького району. Ще одне поселення періоду пізнього палеоліту знайдено між селами Старуня і Молодків Богородчанського району, де поряд з озокеритовим болотом міг знаходитись мисливський табір стародавніх людей [5, c.13].

У с. Старуні 1907 р. виявлена в Україні унікальна знахідка – перший