У період палеоліту формується родовий лад, зароджуються мистецтво та перші релігійні уявлення. Найбільш відомі пам’ятки середнього кам’яного віку (мезоліту) відкриті археологами в найдавніших селах Буківна, Маріяпіль, Незвисько, Городиця, Старуня. А всього на берегах Дністра та його приток виявлено близько 30 стоянок первісних людей цього періоду.

Для раннього і середнього неоліту (VI тис. до н.е.) характерна культура лінійно-стрічкованої кераміки.Стоянки цього періоду виявлені в с. Незвисько Городенківського та с. Бовшів Галицького районів.

Археологічні пам'ятки пізнього неоліту свідчать про появу перших землеробсько-скотарських племен. У ІV-Ш тис. до н.е. Прикарпаття населяли землеробські племена трипільської культури. Найбільше таких поселень налічувалось у Городенківському, Коломийському та Снятинському районах. Трипільці будували житло стовпової конструкції, де стіни городили пруттям й обмазували глиною з половою. Тут розміщувалася примітивна піч, а також посуд для зберігання зерна. Залишки такого поселення, а також предмети побуту знайдені в с. Белелуя на Снятинщині [14, c.32].

Серед перших неолітних пам’яток трипільської культури на Івано-Франківщині вчені називають поселення в районі сіл Вікторів, Єзупіль, Сокіл Галицького, Нижнів, Хотимир Тлумацького і Саджавка Надвірнянського районів. А всього в межах північно-східного Передкарпаття археологічними розвідками на 1997 р. установлено місцерозташування близько 300 трипільських поселень, а також понад 30 об'єктів господарського призначення (шахти, штольні і майстерні для обробки крем 'яної сировини).

У ХVШ-ХV ст. до н.е. на території Івано-Франківської області жили землеробські племена комарівської культури, назва якої походить від села Комарів Галицького району. Деякі вчені небезпідставно вважають їх предками праслов'ян, які в період середньої бронзи все більше виділяються з індоєвропейського масиву племен. Археологічні пам’ятки цієї доби знаходили в с.Комарові (курганський могильник), с.Тенетники, с.Вікторів, с.Крилос Галицького, с. Буківна Тлумацького, с. Сарники Рогатинського, с. Братківці Тисменицького районів [15, c.42].

Попередником східнослов’янських племен учені вважають черняхівську культуру. Люди, які жили в цей період, освоювали землі Прикарпаття в II-ІV ст. н.е. Деякі дослідники вважають їх ранньослов’янськими, відомими в письмових джерелах під назвою “анти”. На Прикарпатті археологами відкрито 250 пам’яток черняхівської культури. Найбільше поселень і могильників виявлено в Галицькому, Городенківському і Снятинському районах. Пам'ятки цієї культури знайдені в с. Вікні Городенківського та селах Белелуї, Стецевій, Усті Снятинського районів. Про зв'язки наших давніх предків із Римською імперією свідчать 28 виявлених у різних місцевостях Прикарпаття римських монет-денаріїв [15, с.44].

Подальший розвиток продуктивних сил привів у середині І тис. н.е. до утворення на Прикарпатті міжплемінних об’єднань білих хорватів, у межиріччі Дністра і Прута – тиверців та уличів. У VII ст. під час значного переселення слов'ян прикарпатські хорвати пройшли через карпатські перевали й осіли поблизу Балкан, де зберегли первісну племінну назву.

У X ст. східнослов’янські об’єднання, зокрема Галицьке князівство, увійшли до території Київської Русі. Археологічна карта області цього періоду представлена давньоруськими пам’ятками розкопаних укріплень городиш, та могильників, які виявлені в десятках міст і сіл Івано-Франківської області. Разом з тим серед численних археологічних об’єктів значну групу становлять пам’ятки слов’янського розселення в давньоруський період.

Залишки укріплених поселень-городищ збереглися до наших днів у селах Вікторові, Шевченковому Галицького, Копичинцях, Кунисівцях Городенківського, Олешкові Снятинського районів [15, c.46].

Найбагатшим на пам’ятки давньоруського періоду є, без сумніву, с. Крилос Галицького району. Багаторічні археологічні розкопки підтверджують, що стале поселення на Крилоській горі та її околицях дало початок Галичу як місту десь у VIII-IX ст., а про існування тут життя ще в І тис. до н.е. свідчать численні археологічні пам’ятки [10, c.51]

Сьогодні археологічні пам'ятки експонуються окремими відділами або колекціями практично в кожному державному чи громадському краєзнавчих музеях області.

Отже, дослідження пам'яток матеріальної культури Прикарпаття свідчать, що для нашою краю властиві практично всі археологічні культури України та найближчих сусідів із Східної і Центральної Європи. Знайдені та вивчені пам'ятки дають можливість відповідно до наукової періодизації доісторичного суспільства, спадковості матеріальних і духовних культур, починаючи під епохи неоліту, стверджувати про еволюційне поєднання елементів культури автохтонів і прийшлих племен, які, змішуючись, сприймали їхній досвід, тим самим забезпечували тут певну динаміку розвитку продуктивних сил і культурно-історичного процесу.

2.2 Архітектурні пам’ятки Івано-Франківської області

Пам’ятки архітектури являються складовою частиною історико-культурних рекреаційних ресурсів. До них відносяться архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, майдани, вулиці, залишки давнього планування і забудови міст та інших населених пунктів.

На території нашого краю нараховується значна кількість архітектурних пам’яток, детальне вивчення та аналіз яких має надзвичайно велике значення в плані збереження та залучення їх до туристичної та рекреаційної сфер.

Одними із найпривабливіших для туристів компонентів архітектурних пам’яток являються фортифікаційні споруди.

Однією з найдавніших фортифікаційних оборонних споруд Прикарпаття є галицький старостинський замок, руїни якого збереглися до наших часів (див. Додаток Г). Він розташований на Замковій горі, у центрі сучасного м. Галича, на правому березі Дністра, де в минулому знаходилась пристань. Археологи вважають, що замок у XIV ст. був дерев'яним, а з XVII ст. кам'яним. 1337 р. Галич отримав магдебурзьке право, що означало дозвіл на спорудження замку, де розмістилися адміністрація галицького староства та воєнний польський гарнізон [30, с.44].

До наших днів частково збереглися п’ятигранна вежа і стіни з бійницями, які споруджувались із вапняку і цегли. Місцями видно сліди поспішних ремонтів, закладені цеглою бійниці, а також входи до підвалів [22, c.121].

Серед оборонних споруд Середньовіччя, які нині стали