Найбільшу кількість із числа пам’яток архітектури, узятих на облік та охорону держави, складають об’єкти цивільного будівництва, до якого належать адміністративні та громадські будинки, а також житлові й господарські будівлі як у містах, так і селах. Міське будівництво в основному кам’яне, для якого характерні художні прийоми – декоративна ліпка, скульптура, а сільське – дерев’яне, прикрашене різьбою.

За підрахунками дослідників, із числа більше 500 архітектурних пам'яток місцевого значення в історичній забудові центру колишнього Станіслава 10 відсотків займають адміністративні та громадські будівлі, що збереглися з XVIII - початку XX ст. На жаль, давніші пам’ятки, тим більше дерев’яні, не дійшли до наших днів через велику пожежу в місті 1868 р. [15, c.93].

Будинок колегії, побудований 1742 р. – найстаріший навчальний заклад у місті. Споруда на майдані Шептицького впритул примикає до колишнього костелу єзуїтів (нині катедральний собор Св. Воскресіння). Пам’ятка архітектури в плані нагадує витягнутий прямокутник. Головний фасад вирішений у формах класицизму. Вікна та двері обрамовані наличниками, а на другому поверсі прямокутними підвіконними нішами. Північний і західний фасади без декору [26, c.99].

Серед пам’яток архітектури першої половини XX ст. привертає увагу п’яте приміщення ратуші за час існування міста, збудоване в 30-х роках у стилі модерну або конструктивізму (див. Додаток В). Висота ратуші разом із вежею, шо завершується ковпаком у вигляді військового шолому, сягає 47 м.

Найвища споруда такого типу в Західній Україні висотою понад 50 м зведена в Снятині. Міську ратушу тут заклали 1861 р. на місці дерев'яної та споруджували майже 40 років [9, c.54].

Другим за кількістю архітектурних пам’яток Івано-Франківської області є місто Коломия. Під впливом архітектурного стилю, що отримав назву віденського ренесансу, зведено перших 12 великих мурованих будинків: ратуша, зведена у 1877 (див. Додаток Л), гончарна школа (1891), ощадна каса (1893) та Народний Дім (1892-1900), якому нині розташований музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського, котрий був ініціатором його будівництва [15, с.124]

Крім пам'яток так званої мурованої архітектури, які зосереджені в основному в містах, помітне місце займає цивільне дерев’яне будівництво.

Серед громадських дерев’яних споруд привертають увагу Будинок відпочинку (початок XX ст.) у с. Осмолоді Рожнятівського, Народний Дім у с.Космачі Косівського районів, туристичні бази “Гуцульщина” в Яремчі та Косові, що зводились у гуцульському стилі. Вони свідчать про великі мистецькі традиції, художній смак, талант сучасних архітекторів, народних майстрів Прикарпаття. Окрім того, дослідження всіх архітектурних пам’яток області, народного будівництва має неабияке значення для вивчення життя і побуту, заняття населення, особливо його культури і духовного світу [15, с. 126].

Важливе місце в структурі пам’яток архітектури становлять музеї, котрих в Івано-Франківській області чимало.

Івано-Франківський краєзнавчий музей створено 1940 року. Від 1958 року заклад розміщується в будівлі міської ратуші у самому центрі Івано-Франківська. Фонди Івано-Франківського краєзнавчого музею налічують понад 110 тис. одиниць зберігання, з-поміж яких: нумізматична, етнографічна, археологічна, палеонтологічна, філателістична (одна з найбільших в Україні — понад 25 тис. одиниць зберігання) колекції. Також у фондах музею документи, стародруки XVII–XVIII ст.ст., ікони, зброя, живопис, графіка ХІХ–ХХ ст.ст. тощо. Експозиція музею детально знайомить з природою, історією, культурою та побутом Прикарпатського краю, представляє вироби з дерева, кераміку, вишиванки, витинанки Гуцульщини, Бойківщини, Покуття, Опілля [12, c.92].

5 червня 1960 року на території княжого дитинця давнього Галича (сучасне село Крилос) у приміщенні Митрополичих палат було відкрито філіал Івано-Франківського краєзнавчого музею – музей історії Галича (див. Додаток Д). До святкування 1100-ліття Галича у 1998 р. будинок митрополичих палат відреставровано, на експозиційних площах музею розгорнуто нові виставки: долітописний період історії Галича; галицька архітектура ХІІ-ХІІІст. ст.; ремесла давнього Галича; дослідники княжого Галича; історія досліджень кафедрального Успенського собору ХІІст.; Галичина могила; галицькі мальовані тарелі (кін.ХІХ-поч.ХХ ст.ст.).

Зараз оновлено експозицію в Музеї історії давнього Галича. У кількох залах представлено різні періоди історії краю – від найдавніших часів до епохи пізнього середньовіччя. Експозицію збагатили численні знахідки, виявлені останніми роками під час досліджень території давнього Галича археологічними експедиціями. Особливу наукову цінність мають кам’яні блоки зі стін Успенського собору з залишками фрескового розпису. В окремому залі представлені фрагменти різьблених архітектурних деталей з галицьких храмів [10, c.46].

Життєдайна сила писанки, її неповторна краса, багатство орнаментів і, зрештою, звичаї та обряди, пов'язані з нею, лягли в основу побудови експозиції єдиного у світі музею Писанки, відкритого в м.Коломия восени 1987 р. в церкві Благовіщення — пам'ятці архітектури ХVІ ст. У 2000 році музей отримав власне приміщення. Оригінальна архітектурна споруда виконана у формі великої писанки (13 м висоти), як оригінальної і своєрідної реклами музею (див. Додаток Л). Сьогодні музейна колекція нараховує понад 10 тисяч творів. В експозиції музею представлені писанки та декоративні яйця не тільки з усіх регіонів України, а й Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини, Білорусії, Росії, Франції, Канади, США, Пакистану, Індії, Шрі-Ланки, Китаю, Єгипту та Алжиру. Мова їхніх орнаментів — це мова добра, оберегу та миру [9, c.44].

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського розвинувся на базі невеличкого музею, організованого в 1926—1935 роках ентузіастами народного мистецтва при підтримці передової громадськості краю. Його засновником та довголітнім директором був відомий етнограф Володимир Кобринський (1873—1958).

Музей відкрито для відвідування 1 січня 1935 року в п’яти кімнатах Народного дому. Основу колекції музею становили експонати, даровані народними умільцями та