1703 року у центрі міста завершено будівництво родинного Парафіяльного костелу Потоцьких із дзвіницею, яке розпочали 1670 р. іноземні інженери-фортифікатари Ф. Корассіні та К. Беное.

У травні 1980 р. після ремонту в костелі відкритий Художній музей, що за короткий час перетворився в скарбницю українського мистецтва, в основу якої покладено сакральні пам'ятки Галичини. Колекція сакрального мистецтва художнього музею є не тільки однією з найбільших у регіоні (налічує дев’ятсот творів основного фонду), але й надзвичайно різноманітною за складом. Включає пам’ятки ікономалярства ХV – початку XX ст., барокової скульптури, народної різьби, стародруки, твори літургійно-обрядового призначення [26, c.134].

Архітектурною довершеністю постає перед нами в монументальній красі храм Воскресіння Христового. Як свідчить історична хроніка, його будівництво датується 1720-1729 рр. Коли в храмі почалися відправи, виявилося, що через брак коштів та поспішність у роботі стіни дали тріщини. Тому аварійність споруди призвела до того, що її довелося розібрати Наступного року було розпочато нове будівництво, яке тривало 10 років.

Собор 1763 р. має стрункий силует головного фасаду, що завершується шатроподібними вежами, запозиченими з гуцульської дерев'яної архітектури [26, c. 135].

На площі, що примикає до міської ратуші, височать вежі Вірменського костелу – третього пам’ятника культової архітектури XVIII ст. (див. Додаток Б). У період 1742-1763 рр. завершилося спорудження кам’яного костелу, який у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів. Він є взірцем пізнього бароко. У 1990 р. приміщення передано православній конфесії УАПЦ [7, c. 35]

Цікавими пам’ятками архітектури є також костели, побудовані XVIII ст. в стилі пізнього барокко в Городенці, Гвіздці та Богородчанах. Але найбільший інтерес представляють дерев’яні храми, зокрема, Гуцульщини, які є справжніми шедеврами української архітектури та народного будівництва. Особливо цінними й оригінальними є дерев’яні церкви в Косівському, Коломийському, Надвірнянському районах, а також Коломиї, Ворохті та Яремчі [34].

Крім найдавнішої церкви Благовіщення (XVI ст.) у Коломиї (див. Додаток Л), дослідники виділяють високу мистецьку цінність пам'яток XVIII ст. храмів і дзвіниць у селах Ямні і Кремінцях біля Яремчі, церкви св. Варвари в Пістині на Косівщині, Різдва Богородиці в Криворівні, що зведена 1719 р. на мальовничому високому березі Черемоша [6, c.100].

Церковна архітектура Прикарпаття є втіленням багатовікового народного досвіду, традиційно підтверджує досконалу техніку народних майстрів. Вони завжди пам'ятали про громадське й духовне призначення храмів.

2.4 Біосоціальні ресурси

Біосоціальні ресурси, що входять до складу історико-культурних ресурсів об’єднують об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання) [2, c. 48]

Найвагоміше значення серед біосоціальних ресурсів належить меморіальним музеям.

Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини. Музей був відкритий у м.Снятині 17 липня 1949 року, у власному будинку письменника. Першу експозицію музею ілюстрували відомі українські художники: І.Їжакевич, Ф.Коновалюк, В.Касіян, О.Кульчицька, Ф.Манайло, В. Сидорук та ін. Багато відгуків про музей є свідченням слави письменника-новеліста, впливу його творчості на формування патріотичних почуттів українців. Український народ шанує пам’ять Марка Черемшини – у 1952 р. у рідному селі письменника Кобаках споруджено пам’ятник і відкрито музей.

Музей Олекси Довбуша в с.Космач. Музей був створений місцевим жителем Михайлом Дідишиним , який у 1975р. відшукав унікальну хатину, біля якої понад три століття тому був смертельно поранений Олекса Довбуш. Саме тут він створив музей ватажка опришків. Зібрані експонати свідчать не лише про життя і діяння однієї непересічної людини, а й про всю епоху, яку вона символізувала.

Історико-меморіальний музей ім.Степана Бандери. Історико-меморіальний музей Степана Бандери присвячений особистості, іменем якої називався національно-визвольний рух 1940-50-х років ХХ століття за побудову та утвердження української держави. Відкритий музей 30 грудня 2000р. в с.Старий Угринів. До цього часу музей діяв в уцілілій кімнаті священичої резиденції, в якій проживала родина Бандерів з 1906 по 1933 рр.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка в с.Криворівня.

В 1953р. в будинку де у 1901 – 19014рр. перебував Іван Франко було створено літературно-меморіальний музей. Експозиція знаходиться в трьох кімнатах. В одній представлено робочу кімнату письменника, в якій свого часу його відвідували О.Кобилянська, С.Грушевський. Збереглося ліжко, на якому спав Франко, лавка з того часу, годинник, столик, топірець-бартка, сак для ловлі риби, крісло-розкладачка, на якому відпочивав Коцюбинський [32].

Важливим компонентом біосоціальних ресурсів являються пам’ятники та пам’ятні знаки встановлені на честь видатних людей, що своїм життям та діяльністю залужили шану та повагу у нащадків.

У день 800-річчя Рогатина (24 жовтня 1999 р.) на центральному майдані урочисто відкрито пам’ятник видатній українці Роксолані, яка через віки повернулася в рідний край у камені і бронзі.

В Україні знайдеться не так уже багато імен національних героїв, які були б так пошановані в народі, як легендарний ватажок карпатських опришків Олекса Довбуш. У краї створено низку рукотворних мистецьких пам'ятників на честь О. Довбуша, які встановлені в другій половині XX ст. в тих визначних місцях, які пов'язані з життям і діяльністю керівника карпатських опришків. Так, пам’ятник було встановлено при в’їзді до Печеніжина – рідного села ватажка, в урочищі Калинник-Бобичів, на місці, де стояла хата у якій близько 1700 р. народився Олекса, встановлено пам'ятний меморіальний знак. 1971 р. в Печеніжині спочатку в окремому приміщенні, а потім у селищному Будинку культури відкрито історико-меморіальний музей Олекси Довбуша. Пам'ятна дошка відкрита також у м.Коломиї, де 1745р., після трагічної загибелі О. Довбуша польська шляхта знущалася над його мертвим тілом.

Встановлено пам’ятний знак Довбушу в с. Космачі на