Церква св. Параскеви у цьому ж населеному пункті зведена в 1723р – це тридольна будівля, що складається з просторої прямокутної нави, перекритої циліндричним склепінням з розпалубками. У західній частини нави два восьмигранні стовпи підтримують хори. На центр західного фасаду зображено св. Параскеву. В інтер'єрі церкви збереглася ікона XVIII ст. – яскравий зразок народного живопису – зображено св. Георгія в лицарському вбранні на малесенькому конику вражаючим нестрашного змія. Біля церкви розташована дзвіниця. Вона квадратна, триярусна дерев’яна. В нижньому ярусі розташовано прохід на подвір’я. Ця дзвіниця має вигляд, форму притаманну традиційному народному зодчеству Волинської області[41, с. 30-41].

2.5 Біосоціальні пам’ятки

Біосоціальні ресурси, що входять до складу історико-культурних ресурсів об’єднують об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання).

Пам'ятки Волинської області поповнилися значною кількістю меморіальних і пам'ятних знаків, пам'ятників, що свідчать про національно-культурне будівництво. Зокрема, в Луцьку поставлено пам'ятники Т.Шевченку, М.Грушевському, Тисячоліттю християнства, Святому Миколаю – покровителю Луцька, пам'ятник борцям за незалежність України; у Володимирі-Волинському – князеві Данилу Галицькому; у Любомлі князеві Васильку; в Устилузі -Ігорю Стравинському; у Затурцях – В'ячеславу Липинському пам'ятник і меморіальну дошку на школі, яка носить його ім'я. Пам'ятні знаки і меморіальні дошки відкриті у Луцьку: переселенцям з Холмщини та Підляшшя, воїнам останнього військового призову, які загинули у таборах на Саратовщині, Михайлу Кравчуку — математику, Данилу Братковському – борцю проти утисків польської шляхти, Модесту Левицькому – педагогу і громадському діячеві, В'ячеславу Чорноволу – громадському діячеві та Герою України, Олександру Богачуку - письменнику і поету; у Володимирі-Волинському – Агатангелу Кримському - мовознавцю, Олександру Цинкаловському – історику і волинезнавцю тощо[17, с.240-243].

До цього виду історико-культурних ресурсів можна віднести також Колодяженський лiтературно- меморiальний музей Лесi Українки.

Тут прожила частину свого дитинства, юність, а пізніше, вже в дорослому віці, не раз відвідувала рідну оселю на Ковельщині. Саме тут, захоплена і зачарована прекрасною природою свого краю, народом, його фольклором і міфологією, черпала поетеса творчу наснагу, шукала образи і героїв своїх творів.

У травні 1882 року сім'я Косачів переселилася з Луцька в Колодяжне. Жили в будинку, що звався в родині "великим". У Колодяжному народилися молодші діти Косачів – Оксана, Микола, Ісидора. Вони підростали, а тому 1890 року було побудовано на садибі Лесин "білий" будиночок, а в 1896 року розпочато будівництво "сірого" будинку, в родині його ще називали батьківським. Косачі дуже любили Колодяжне і в листах висловлювали свої почуття: "Колодяжне – це, власне, вдома, а решта, то все так собі – між іншим".

Леся Українка в Колодяжному почала писати і написала близько 80 літературних творів[11].

Досить цікавим і цінним для волинян є музей В’ячеслава Липинського в с.Затурці.

Польський шляхтич Вацлав або В’ячеслав Липинський народився 5 квітня 1882 року у родинному маєтку Затурцях на заході Волинської області.

Після закінчення Першої Київської гімназії В’ячеслав Липинський служив у Ризькому драгунському полку у місті Кременці у Волинській області, звідки був звільнений через хворобу. Згодом він навчався на філософському факультеті Ягеллонського університету у Кракові та на факультеті літератури і соціальних наук Женевського університету.

На початку Першої світової війни Липинський був мобілізований до російської армії і в чині прапорщика воював у Східній Прусії, проте через хворобу був переведений до резерву.

В’ячеслав Липинський помер в сорок дев’ять років 14 червня 1931 року у санаторії «Вінервальд» неподалік Відня.

У червні 1995 року наказом управління культури Волинської облдержадміністрації створюється у Волинському краєзнавчому музеї відділ «Музей В’ячеслава Липинського в с.Затурці».

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України №1761 від 27 грудня 2001 року об’єкт набуває статусу «Пам’ятка історії національного значення». У зв’язку із 125-літтям від дня народження видатного українського громадсько-політичного діяча, вченого, політолога, дипломата, яке відзначатиметься у квітні 2007 року, вийшов Указ Президента України «Про вшанування пам’яті В’ячеслава Липинського» від 21 червня 2006 року №555.

У фондах Волинського краєзнавчого музею на тимчасовому зберіганні знаходяться цінні експонати, які чекають свого місця в експозиції меморіального музею В’ячеслава Липинського в Затурцях. Відкриття музею у родинному будинку Липинських стало б не лише даниною пам’яті Великого Українця, а й виконанням прямого обов’язку держави за виховання на його спадщині нових справжніх громадян України.

Адже й сьогодні у незалежній Україні тисячі доцентів, професорів, провідників освіти нічого не знають про видатного теоретика української державності, яким є В’ячеслав Казимирович Липинський.

Варто відмітити значний внесок із популяризації наукових праць Великого Мислителя Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського МАУП. Тут, починаючи з 2002 року, щорічно проходять міжнародні науково-практичні конференції, присвячені вивченню спадщини видатного вченого, видаються друком збірники наукових праць учасників, а студенти вивчають праці В’ячеслава Липинського у ході навчального процесу.

Висновки до другого розділу

Волинська область знаходиться в північно-західній частині України. На півночі її проходить державний кордон з Республікою Білорусь протяжністю 195 кілометрів, на заході – з Республікою Польща – 135 км. На півдні Волинь межує з Львівською, на сході –