Найважливішими і найдавнішими в області є підприємства лісової та деревообробної промисловості, а також лісохімії. Сформувався Волинський лісопромисловий комплекс (Луцьк. Ковель, Володимир-Волинський).

Легка промисловість – одна з провідних галузей, особливо текстильна (меланжева) фабрика в Луцьку. Швейна, шкіряно-взуттєва промисловість, в тому числі виробництво штучної шкіри, розвинена в Нововолинську, Ковелі.

Найважливішою в області є харчова промисловість, продукція якої у структурі виробництва товарів народного споживання становить понад 57%. її галузями є цукрова, м'ясна, плодоконсервна, маслосироробна, молочна. Найпотужніша галузь – цукрова.

Отже, Волинська область є невід'ємною складовою економіки України. Економічний потенціал цього регіону є достатнім для подальшого розвитку і реформування в умовах ринкових змін в економіці нашої держави[8, с.257-259].

2.2 Пам’ятки археології Волинської області

Волинь – древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста "Велиня", про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяли Волиняни-дуліби називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип"яті[1, с.9-11].

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі – "Повісті минулих літ", де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: "...бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни", далі: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...".

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Археологічні дослідження Волинської області забезпечують інтерес до минулого, до розуміння формування етнічних кордонів і розселення східних сло-в'ян, показують на Волинський край як один з важливих центрів їх консолідації. Узагальнення археологічних досліджень краю дає можливість розглядати історію краю і держави в контексті існування незалежної України і української нації, на основі витоків слов'янства[13, с. 54-62].

Важливою сторінкою в дослідженні Волинської області стала археологія і дослідження стародавніх пам'яток архітектури та будівництва. Велика кількість досліджень в публікацій із зазначеної теми вказує на необхідність узагальнення та аналізу окремих проблем в історії, археології та пам'яткознавстві області.

Археологічні дослідження дали змогу поповнити фонди Луцького історико-культурного заповідника, Волинського краєзнавчого та інших музеїв значною кількістю експонатів, створити Музей археології Волині, який діє при Волинському університеті, ґрунтовні експозиції у Володимир-Волинському, Ковельському і Торчинському історичних, Любомльському і Маневицькому краєзнавчих музеях та підготувати ряд публікацій з історії краю[27, с.132-135].

Волинська область багата різноманітними пам’ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 2 тисяч років тому), коли після відступу льодовиків з’явились на цій землі групи людей. Пам’ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка.

Значна кількість мезолітичних пам’яток, тобто середнього кам’яного віку ( близько 6 тисяч років тому), виявлена в селах Лютка, Самари, Невір, Люб"язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі.

Численні пам’ятки неоліту (5–4 тисячі років тому) знайдені археологами в Луцьку, Красне, Гнідава, Голишеві, Гіркій Полонці. Поселення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб’язь, Стара Вижівка, Тур та інших[29, с. 120-123].

В часи енеоліту (мідно-кам’яного віку, 4-3 тисячі років тому) на території області були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Маяки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани.

Численні археологічні пам’ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е.), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку, Гнідава, Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам’яток.

Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам’ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П’ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка.

Давньослов’янський період Волинської області (І ст.до н.е. – IX ст.н.е.) теж багатий різноманітними пам’ятниками. Серед них найбільш глибоко вивчені городище в с.Зимне Володимир-Волинського району, поселення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших.

Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІV-V століть, в с.Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі, загальною вагою близько 50 кг, було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет[2, с.100].

2.3 Архітектурні пам’ятки Волинської області

До пам’яток архітектури відносять: культові споруди, замки, палаци, громадські та житлові будівлі, сучасні архітектурні ансамблі. В області нараховується більше 150 пам'яток архітектури, 101 з них – державного значення[12, с.256].

Важливе значення в історії мають замки Волинської області, які сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими регіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340—1452 рр.), Любомильський (XV—XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.

Найцікавішим туристичним об'єктом міста Луцька є архітектурно-історичний заповідник “Старе місто”. На його території знаходяться найцікавіші архітектурні пам'ятки. Перш за все, це Луцький замок, який являється фортифікаційною спорудою ХIII-ХIV ст., в якій виділяються три вежі: В'їзна, або Вежа Любарта, що володів Луцьком (1340-1380рр.), Стирова (або Вежа Свидригайла) та Владича. У Владичій вежі в 1987 відкрито музей дзвонів. Будівництво розпочато при Любарті, а завершено за Свидригайла (1430-1452рр.).Розташований він на невисокому пагорбі між р. Стир та її рукавом Глушець на південно-східній околиці історичного ядра міста. Буду-вався з кінця ХIII до XVI ст. на