захід від села Більче-Золоте, на піднятому вододільному плато знаходиться печера „Вертеба”. Назва Вертеба походить від слов’янського вертеп – печера. Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Загальна протяжність підземного лабіринту становить 7,820км. Вона сформована у верхній частині товщі крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні, більшість ходів заповнена мулом. На склепіннях часто зустрічаються карбонатні і натічні утворення у вигляді кірок, рідше невеликих сталактитів. Середня температура впродовж року +11°С, амплітуда коливання температури ±1°С. Відносна вологість коливається від 92% до 98%.
Насамперед, це археологічна пам’ятка, яка серед усіх пам’яток трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних матеріалів – усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери.
Перше офіційне повідомлення про археологічне обстеження печери датоване початком XIXст. У 1822 році у німецькому виданні „Mіscellen” було опубліковано перші дані про відкриття печери. У статті вказано, що цю печеру відкрив Ян Хмелецький, тодішній володар с.Більче-Золоте. У Вертебі ним було знайдено кістки тварин і людей, побутову кераміку, монети Римської імперії часів Гонорія і Адріана та ін. У тому ж виданні та в тому ж році дав опис Більченської печери Олександр Завадський.
У 1844р. в книзі „Прогулянка по Поділлю” археолог Кіркор пише про печеру біля села Сапогів над р.Циганкою та Більченську печеру над Серетом. Про останню він розповідає: „Вхід в печеру в полі, низький, так, що на колінах кроків десять повзти треба. Потім входимо в салони і коридори справжнього лабіринту, так, що йти без шпагату вглибину небезпечно. Печера має гіпсові стіни, вкриті сталактитами 2 м 70 см....”
В 1891р. член антропологічної комісії краківської академії наук Г.Оссовський почав археологічні розкопки в „Вертебі”. При розкопках Г.Оссовський знайшов у вхідній частині печери на глибині двох метрів залишки великого кострища, навколо якого знаходились засоби праці (кремнієві сокири, долота, скребки, ножі), а також кістки оленів, ведмедів, диких кабанів. Там же знайдений посуд: глиняні миски, глечики, покриті криволінійним або спіральним орнаментом. На деяких посудинах зустрічаються зображення оленів. Цікаві прикраси – підвіски у вигляді голови бика, кістяні намиста.
Знайдені керамічні скульптури жінок (палеовенери) і одна скульптурка чоловіка. В одному із віддалених залів печер було знайдено у 1890р. під плитовим завалом чоловіче захоронення – 25 кістяків, де знаходився також посуд культового призначення. За думкою Г.Оссовського в кінці кам’яного – на початку бронзового століття печера була культовим місцем. Науковий опис знахідок є в музеї археології Ягеллонського університету (колишня Краківська академія).
За кількістю археологічних знахідок Вертеба не має рівних на Поділлі. За весь час дослідження печери було знайдено, описано і досліджено багато неолітичних знахідок: від слідів вогнища і кісток диких звірів до горщиків і керамічної фігурки бичка. Також знайдено знаряддя праці та рештки людей, які жили ще 6 тисяч років тому.
За велику кількість археологічних знахідок цю печеру називають „Наддністрянською Помпеєю”.
Працівники Борщівського краєзнавчого музею також проводять пізнавальні екскурсії у привходовій частині печери. Решта лабіринту важкодоступна, тому відвідування й роботи там можливі лише для досвідчених груп спелеологів.
Печера Озерна (Голубі озера)
Печера знаходиться за декілька кілометрів на північ від "Оптимістичної", біля села Стрілківці Борщівського району. Вхід до неї - на дні великої карстової лійки глибиною 180м і площею близько 3га. Порожнини печери розташовані на вододілі рік Серет і Нічлава, загальна довжина порожнин в досліджених межах 116км. Характерною особливістю Озерної є підземні озера, які займають близько третини її площі. Температура повітря +12С. Відносна вологість 60-100%. В печері багато обвальних нагромаджень. На стінах часто зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. Потужність покриваючих порід над печерою 45м.
Першовідкривачем печери вважається житель села Петро Дичка. Перед війною він погнався за лисом, який сховався від нього у невеликій "дірі". Хід дозволяв пролізти в нього людині, хоч і був надзвичайно брудний. Але здобич була надто близькою, і Петро поліз далі. Лиса він не знайшов, але зацікавився знахідкою. Після цього, змайструвавши смолоскип, він ще декілька разів потрапляв усередину, і як розповідає його племінниця, яка ще й досі живе неподалік, чутки про велику "гроту" охопили кілька селищ навкруги.
Під час Другої світової війни печеру використовували євреї як сховище від німецьких загонів СС. Це було в 1942-1943рр. Тоді тут жило 38 людей. Найменшим було тримісячне немовля. Жили вони в залі, який називається "Хатки", що знаходиться недалеко від входу. Вхід був дуже добре замаскований, і навіть дивлячись на нього, неможливо було здогадатись, що там щось є. У залі стояли ліжка, які було принесено з поверхні, побудований стіл, з каменю зроблені жорна, які ще й досі знаходяться під землею.
Освітлювалася печера смолоскипами, а їсти готували на вогнищі, дрова для якого періодично заготовляли на поверхні. Дим від вогнища розсіювався по галереях і сліди від нього ще видно було на відстані сотні метрів від табору.
Незважаючи на те, що минуло вже понад 60 років, досі знаходять сліди перебування людей у ті часи. Нещодавно спелеологи, проводячи контрольну топографічну зйомку, знайшли керосинову лампу та мельхіорову ложку. Є ідея створення музею під землею. Адже всі експонати, які потрапляють на поверхню, досить швидко руйнуються. І що є дуже цікавим фактом, деякі люди з тих, які прожили в печері довгі місяці, ще живі.