У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати
Тор 100
|
|
Реферат - Технологічна карта туристичної подорожі за маршрутом: Івано-Франківськ – Біла Церква – Канів – Моринці – Шевченкове. 21
оранжерея та теплиця "Олександрії", де вирощували велике різноманіття видів та сортів кактусів, пальм, орхідей, інжир, лимони, італійський виноград, китайські рози, які досягали небувалих розмірів. Парк, закладений наприкінці XVIII століття, особливо змінився завдяки зусиллям садівника Августа Енса, який пропрацював в "Олександрії" 54 роки і був удостоєний пам'ятного знака на честь 50-річної служби. За свою довгу службу Енс сформував живописні пейзажі, які й нині викликають захоплення: ялинова, липова і каштанова алеї, композиції Великої та Малої галявини. З часом Білу Церкву та парк "Олександрія" успадкував онук графині Олександри Василівни, один з синів Владислава Григора - Владислав Михал, граф Браницький. Останньою володаркою маєтків до 1917 року була дружина графа Владислава - Марія Євстафіївна з роду Сапєг. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу. У музеї парку зберігаються 16 прекрасних мармурових скульптур італійських митців: Три грації (Антоніо Канова), Хлопчик з собакою та Хлопчик з луком (Памполоні) та інші, які нагадують колишню розкіш палаців та парку. В 1949 році парк "Олександрія" було передано у віддання Національної академії наук України, якій він підпорядковується в даний час. Загальною тематикою наукових досліджень є питання пов'язані з інтродукцією та акліматизацією рослин, збереженням та відновленням старовинних насаджень. Колекційний фонд нараховує близько 2500 видів, форм та сортів рослин. Окремі з яких мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймутова, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія триколючкова, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку
Свято-Преображенський кафедральний собор Преображемнський собомр було збудовано у 1833—1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви. Замовниця - Олександра Браницька була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва. Споруджено за проектом одеського кафедрального собору ( інженер - Ванрезонт, архітектор Фраполлі). Риси храму Храм було споруджено у класичному стилі. Будівля цегляна,обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр ХХ ст., ордер доричний.На фасадах колонам відповідають пілястри. Прямокутні віконні отвори декоровані сандриками. Перекриття цегельне, склепінчате. Інтер’єр був розписаний монументальним олійним живописом, який не зберігся до наших днів. Інтер'єр храму Собор мав багате начиння. Однією з реліквій стала «Таємна вечеря», вишита золотом на малиновому тлі датована XV ст. Також у соборі зберігалася багата колекція стародруків XVII ст. Історія храму В 1933 році собор перестав функціонувати. До Другої світової війни в ньому знаходився Державний міський архів. В 1941 році склепіння собору було зруйноване прямим попаданням бомби. У повоєнні роки церковна служба відновилась і велась до 1961 року. В 1956 році Преображенський собор було занесено в список пам’яток архітектури, тоді ж розпочався ремонт споруди під час якого під штукатуркою поховали настінні розписи. В 70-80х рр. був використаний як спортивний зал. В 1989 році собор було передано церковній общині. З серпня [1994] року Спасо-Преображенський кафедральний собор є центром Білоцерківської єпархії УПЦ(МП). Єпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Михайло Іванович Юрчук) з травня 2007. Його попередник Серафим (Василь Федорович Залізницький) - (серпень 1994 - травень 2007). Канів Канів — місто обласного підпорядкування, районний центр Канівського району Черкаської області. Населення — 26 426 (на 11 липня 2005 року) чоловік. Про походження назви міста є кілька гіпотез. дві з них тлумачать її, як слово татарського походження. Означає воно «ханський перевіз» та «місце крові». За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка. У другій половині І тисячоліття до н. е. на горі Московка, в урочищі Ісковщина, на Сорокопудовій, Пилипенковій, нині Тарасовій горах знаходились ранньослов'янські поселення зарубинецької культури. Одне з них, на Пилипенковій горі, розкопане поністю. Тут виявлено 38 наземних жител, 102 господарчі ями. Біля підніжжя Великого та Малого скіфських городищ знайдено поховання черніхівської культури, а біля Княжої гори у VII-ІХ століттях існувало поселення полян, на якому, починаючи з 1957 року проводились розкопки кафедрою археології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка під керівництвом Г. Г. Мезенцевої. На Тарасовій горі виявлено 3 поселення, курганний могильник та 12 скарбів Х—ХІІІ століть. У Лаврентіївському літописі від 1032 року повідомляється, що Ярослав Мудрий почав будувати на південних кордонах Давньоруської держави міста і фортеці, які призначалися для захисту від нападів кочових племен. Південний кордон держави проходив по річці Рось, за якою проживали кочові племена — половці. Можливо, саме тоді на горі Московка (Грецький город) була побудована неприступна фортеця. У Патерику Києво-Печерської лаври згадується про приїзд до Києва іконописців з Константинополя, які «проходили» в Канів в лодіях. Ця подія сталася між 1074 і 1088 роками. Саме від цього часу місто веде відлік своїм рокам. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У 1149 році Юрій Долгорукий, захопивши Київський стіл, посадив князем у Каневі свого сина Гліба. У середині ХІІ століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави. Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм. У ньому постійно |