38. Стежками Надвірнянщини (історико-географічний нарис) / [за ред. Л. Трифонової]. – Надвірна, 1999. – 102 с.

39. Страгора: книга про Надвірнянщину /упоряд. Д. Герасимчук, Я. Дорошенко. - Львів: Світло й тінь, 1994. – 153 с.:

40. Сторінками Червоної книги /уклад. Киселюк О.І., Клапчук В.М., Тимчук О.В. – Яремча, 2001. – 138 с.

41. Туризм і готельний бізнес:Івано-Франківська область:інвестиційні пропозиції/ Українська туристична ОДА – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2004 – 51с.

42. Устименко Л. М., Афанасьєв І.Ю. Історія туризму – К.: Альтерпрес,2005. – 320 с

43. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія/Н. Устименко- Київ: Наукова думка, 2007, с.311

44. Федорів О. Я. Івано-Франківськ та область : стислий путівник /О.Я. Федорів. – Х. :Біблекс, 2008. – 320 с.

45. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

46. Чернявський М.В. Природний заповідник «Горгани» /М. В. Чернявський, М.Б. Шпільчак. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2007. – 32 с.: фотоіл.

47. .

48. .

49. .

50. .

51. www. museum.if.ua.

52. www. pravda.if.ua.

53. .

Додаток А

Природний заповідник «Горгани»

Організувати заповідник у Горганах площею 50 тис. га Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила друга світова війна. У 50-80-х роках минулого століття на території Надвірнянського лісокомбінату було створено низку заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України № 831 було організовано природний заповідник "Горгани". До території заповідника увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" (754 га) та "Садки" (995 га), заповідні урочища "Черник" (103 га), "Гниляк" (150 га), "Новобудова" (217 га), "Ельми" (86 га), "Довжинець" (284 га), "Столи" (161 га). Природний заповідник створений для збереження у природному стані гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат, проведення наукових досліджень та еколого-освітньої діяльності. В установі працюють 49 чоловік, з них у науковому підрозділі - 7, у службі охорони - 22 особи. Заповідник розташований у найнедоступнішій високогірній і кам'янистій частині Горган - Довбушанських Горганах. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. Такі розсипи мають місцеву назву "горгани", на території заповідника вони займають 605 га, тобто більше 11% його площі. Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищі вершини - Довбушанка та Медвежик мають висоту відповідно 1754 та 1736 м над рівнем моря, а загалом заповідник розташований у межах висот від 750 до 1750 м н. р. м.

Залежно від висоти на території заповідника виділяються три кліматичні зони: прохолодна, помірно-холодна та холодна із середньорічною температурою від +5 до 0°С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий, із середньою потужністю 40 см. На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської. Ґрунтовий покрив доволі строкатий і складається з восьми типів ґрунтів, серед яких найбільш поширеними є бурі гірсько-лісові неопідзолені ґрунти. Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі заповідника. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27%), смереково-ялицево-букових (3,3%) та чистих смерекових (44,5%) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси. У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська - релікт раннього голоцену. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси поширені в межах висот 965-1580 м над рівнем моря, найвищі місця зростання (1630 м) сосни кедрової відмічені на південному схилі Довбушанки. На території заповідника насадження з участю кедра займають 380 га. Лісовий пояс вище 1300 - 1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу ґрунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від цих заростей розташовані кам'янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю.

Флора заповідника нараховує 451 вид судинних рослин та 235 видів мохів. Значна частина видів - рідкісні, ендемічні та реліктові, 30 видів занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічнихвидів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Тут відмічено 25 ендемічних видів, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та ін.

Тваринний світ заповідника тісно пов'язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси. В нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з населених пунктів - синантропні види. На середніх та верхніх