Туристсько-рекреаційний потенціал Надвірнянського району - ринках, і «внутрішню», тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. ...

Магістерська робота - Туристсько-рекреаційний потенціал Надвірнянського району

ринках, і «внутрішню», тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. Політика «українізації», яку проводили більшовики в 1923 — 1933 рр., сприяла національно-духовному відродженню України, значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Переконливим доказом активізації краєзнавчого руху є туристсько-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-х рр. [35,с.119]. У жовтні 1924 р. у Львові було засноване краєзнавчо-туристське товариство «Плай». Статут «Плаю» передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося «дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів». У квітні 1910 р. було створено товариства «Чорногора», яке ставило перед собою такі завдання: пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр; збирання матеріалів про ці гори; агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи; співпраця з НТШ у Львові, польським Татшанським товариством [13,с.66]. Загалом у 50 —60-ті рр. відбувалося не лише відновлення туристсько- екскурсійної справи, а й створення умов для її подальшого піднесення. З червня 1958 р. у Радянському Союзі питаннями міжнародного молодіжного обміну почало займатися Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник». У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Каневі, Луцьку та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків. Наприкінці 60-х рр. інфраструктуру міжнародного туризму остаточно було відновлено. Починається епоха масових міжнародних подорожей, що набувають стрімкого розвитку в 70 —80-ті рр. Якщо в 1960 р. по світу подорожували 70 млн чол., то в 1980-му — вже 284 млн чол. В Україні на початку 70-х рр. активно розвивався іноземний туризм і в Києві. Сотні тисяч іноземних туристів більш ніж із 60 країн світу щороку відвідували столицю України [45,с.50]. Період з 1990 до 1993 року був особливо важким для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази. Із прийняттям Верховною Радою України "Закону про туризм" (1995) розпочався новий етап відродження та розвитку українського туризму. У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристської організації. Сьогодні ж туризм розглядають як одну з найперспективніших, а тому й провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України. Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств. Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

1.3 Класифікація туристичних ресурсів

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Туристичні ресурси можна розподілити на три групи: рекреаційні (природні) ресурси; історико-культурні рекреаційні ресурси; соціально-економічні. Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій [10,с.41]. Історико-культурні рекреаційні ресурси — пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, а також місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей, які є важливими засобами задоволення духовних потреб та психофізіологічного відновлення людини [36 ,с.42].Це історичні та археологічні пам'ятки, архітектурні пам'ятки, культові споруди, музеї та картинні галереї, етнографічні особливості території, місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей і т. ін. Історико-культурні рекреаційні ресурси - це пам'ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення. Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об'єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві. Соціально-економічні представлені сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі [43,с.57].

Висновок до першого розділу

Туризм – (з французької – прогулянка, поїздка) – явище, з одного боку, відносно молоде, яке стало масовим тільки після Другої світової війни, з іншої – маюче глибоке історичне коріння, оскільки подорожі відомі з давніх часів. Туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни. Будь-яке визначення поняття "туризм" виключає момент отримання прибутку під час туристичної подорожі. В історії туризму України прийнято розрізняти 4 етапи: 1) до початку 19 ст. – елітарний туризм, зародження спеціалізованих підприємств з виробництва туристичних послуг; 2) 19 ст. – Перша світова війна – революційні зміни в розвитку транспорту, створення перших бюро подорожей; 3) період між двома світовими війнами –

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19