замкова гора Бона у Кременці. Потребують реставрації та коштів замки та вежі у Кривчому та Скалі-Подільській Борщівського району, Бережанах, Золотому Потоці і Язловці Бучацького району, Скалаті Підволочиського району, Теребовлі, Микулинцях Теребовлянського району, Чорткові та інші. Велику увагу привертають до себе мальовничі замкові руїни у Ниркові Заліщицького району, у Висічці і Кудринцях Борщівського району та в багатьох інших селах та містечках.
Серед архітектурних пам’яток “мирного характеру” найцікавішими є центральна частина Бережан та Кременця, ратуша у Бучачі, палаци у Коропці Монастирського району, Білокриниці Кременецького району, мисливський палац у селі Рай Бережанського району, палац та ландшафтний парк у Вишнівці Збаразького району.
В Тернопільській області діють два Державних історико-архітектурних заповідники з 10, що є в Україні (це – Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це –„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). Подібного нема в жодній іншій області нашої держави [7, c.56].
Тернопільський замок – замок на берегах ріки Серет, який розташований у центрі сучасного міста Тернопіль. Вперше був зведений у 1540 році. В наш час від замку лишився лише його "палац", одна з найстаріших споруд Тернополя, розташована поблизу Тернопільського ставу. Перший запис у біографії Тернополя – 15 квітня 1540 року – пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча були такі природні умови, які забезпечували захист місцевості. Будівництво замку тривало 8 років і завершилося у 1548 році. У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. На відрогах валу стояло дві оборонні вежі: Кушнірська – над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська – на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку ім. Тараса Шевченка. До замкового палацу існувало сполучення через навісний міст і в'їзну браму. Із заходу він мав додаткові поверхи казематів та складів, у підмурівках були бійниці. Тут також знаходилася в'язниця. Поруч знаходилися інші споруди пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оборонних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово [40].
Бережанський замок – збудований родиною Сенявських в XVI-XVIII ст. з костелом Святої Трійці 1554 р., який став родовою усипальницею Сенявських. Бережанський замок 1554 р., іменований "східним Вавелем" вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Його зведено італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом. Досить солідна територія, що нині знаходиться в межах міського парку, обгороджена кам’яним муром.
На відміну від інших твердинь, бережанський замок постав не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа. Цей замок створено не як військово-оборонну, а як оборонно-житлову споруду. У XVII ст. у східній частині замку вибудовано палац, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем. По периметру замку йшли не оборонні мури, а житлові будинки, однак були і бойові вежі, три з яких збереглися до наших днів. До замку вела оздоблена кам'яною різьбою в'їздна брама з перекидним ланцюговим мостом. Замок мав форму п’ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір’я замку було влаштоване у формі італійського палаццо. На замковому подвір’ї була побудована каплиця Святої Трійці в готичному стилі, яка служила родинною усипальницею роду Сенявських. У 1570 році замок був додатково розбудований і зміцнений. У 1619-1622 роках навколо замкових валів були закладені додаткові бастіонні фортифікаційні укріплення. В'їзд до замку влаштовано через равелін. Підступи до замкових укріплень були захищені водою.
Збаразький замок – фортифікаційна оборонна споруда в місті Збараж Тернопільської області. Розташований трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі. Замок споруджено в 1626-1631 рр. за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці. Проект замку Скамоцці спочатку описав у трактаті «Про ідею універсальної архітектури» (Венеція, 1615), а потім уже втілив у Збаражі. Замок квадратний у плані, оточений з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок. На місці палацу - прямокутного в плані - раніше було внутрішнє подвір‘я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам‘яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах. В‘їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу [9, c.204].
Микулинецький замок – у 1550 р. власниця Микулинців Йорданова звеліла звести тут мурований замок для захисту від нападів татар, що грабували ці землі мало не щороку. Фортеця була закладена на місці дерев'яної оборонної споруди. Замок давав почуття відносної безпеки. Він витримував не одну осаду, на його мурах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на голови нападаючих. Вже в XVIII ст. замок починає занепадати, втрачає своє оборонне значення, і 1815 році австрійський барон Конопка, купивши фортецю, організовує в ній суконну фабрику. З початку XX ст. замок було залишено на самознищення. Ніяких робіт по реставрації не велося. Проте до 900-річчя Микулинців проектний інститут «Укрпроектреставрація» виготовив документацію на відновлення