Троїцький собор (1906-1912 pp.). Побудовано за проектом О. Щусєва. Це хрещатобаневий тринавовий, триапсидний тип храму. Середохрестя вінчає шоломоподібна баня на циліндричному під баннику. До рівноширокого з навами притвору з півночі прилягає вежа циліндричної форми зі сходами, що ведуть на хори. Лаконічна форма споруди зі стриманим декором оживляється мозаїками порталів на західному і південному фасадах, виконаними за ескізами О. Щусєва та М. Реріха. Архітектурно-стилістичне трактування храму, професійно вирішене у давньоруській ретроспекції, вносить дисонанс у бароково-класицистичний ансамбль Почаївської лаври.

Церква святого Миколая. Церква св. Миколая закладена в перших роках XVII ст. і освячена 1610 року. Фундатором її вважається подружжя Стефан та Марія Потоцькі, про що засвідчує над дверима церкви їхній шлюбний герб (Потоцьких-Могилів). Це тип, так званого триконхового храму, який можна порівняти з подібним у Гусятині з другої половини XVI сторіччя. Обидві церкви свідчать про взаємини з Молдавським князівством, де цей тип розвинувся, починаючи з XV сторіччя. Розмірами ті церкви невеликі і позбавлені оздоб, зате вони визначаються великою гармонією і чистотою архітектурних об'ємів. Треба мати на увазі те, що такі церкви мали також оборонне призначення і їх високо винесені вікна були також бійницями. В церкві зберігся високомистецький барокової форми іконостас з другої половини XVIII сторіччя. Своїми мистецькими цінностями цей іконостас стоїть у ряді подібних творів галицького мистецтва - іконостасів богородчанського, рогатинського і жовківського. Царські врата збудовані з двох паралельних половин, з яких кожна представляє вазон з виноградною лозою, в закрутах якої знаходяться по три медальйони для чотирьох євангелистів і сцени Благовіщення вгорі. Привертає увагу те, що майстер чітко поділив ікони на великі і малі: до перших належать чотири ікони намісні, шість ікон з подвійними апостолами і згадане «Молення». Майже чотири століття церква святого Миколая - осередок духовності для десятків поколінь бучан.

Костел Успіня Богородиці. «Михайло Бучацький, власник Бучача, заснував 28 липня 1397 року (в інших списках 1379 p.) римо-католицьку парафію у Бучачі...» Лаконічний текст копії цього документу наводить на міркування, що 28 липня 1397 у празник Успіння Богородиці, ймовірно, був освячений однойменний костел. У середині XVIII ст. виникла гостра потреба спорудити новий храм, оскільки на той час старий костел, хоч і перебудований з каменю у кінці XV ст., не раз горів, був руйнований і мав благенький вигляд. Отож, на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках біля підніжжя Замкової гори було зведено новий Храм Успіння Богородиці, який стоїть донині. Його архітектор нам не відомий. Споруда костелу – кам'яна, велична, обширних форм із чітко вираженим у плані хрестом. Обабіч вівтарної частини прибудовані два невеликі приміщення. Над вхідними дверима видніється герб Потоцьких "Пілява" з написами про фундацію. Стіни притвору дещо понижені в порівнянні з висотою нефу. Праворуч від входу – внутрішньостіннігвинтові сходи, які ведуть на емпору (невелика оглядова площадка над притвором). Звідси відкривається прекрасна панорама міста. Фасад костелу декорований чотирма парадами пілястр з капітелями композитного ордеру. Парапети емпори і передньої стіни храму прикрашені різьбленими з каменю вазами. На вершині фасаду урочисто здіймається "дзеркало" із фресковим розписом "Вознесіння Богородиці" (сьогодні ледь помітний). Увінчує споруду невеликий восьмикутний барабан із шатровим переходом до ліхтарика та кованого хреста. Вікна з глибокими прорізами становлять чи не єдину прикрасу стін, карнизи слабо виражені, кути зрізані вузькими вертикальними площинами. В інтер'єрі розміщені п'ять вівтарних композицій, тематично пов'язаних із життям Богородиці. Живописні твори, виконані олійними фарбами, досить посереднього рівня. Натомість десять фігур святих для вівтарів вирізьблені дуже майстерно. Ця обставина й послужила поштовхом, щоб вважати скульптури творінням славетного Пінзеля [23, с.106].

Монастир отців Василіан. На схилі гори Федір знаходяться монастир та церква отців Василіян, а також історико-філософський ліцей імені святого Йосафата. На цьому місці був колись костел святого Хреста. У 1712 році Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіян. На місці костелу розпочалося будівництво просторого монастиря для отців Василіян, яке завершилось у 1753 році. У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі: тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річноЇ вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни –