Історико–культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи:

1. Археологічні об'єкти: території первісного заселення, стоянки, поселення, кургани, древні городища (прості), древні городища - складні (з декількома лініями оборони, дитинцем і довколишнім містом).

2. Меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями: пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, бойовими традиціями, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, пам'ятні знаки простих форм, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'яток, меморіальні, парки, споруди, дошки, пам'ятні знаки простих форм, група пам'яток, меморіальні музеї, парки, споруди та пам'ятні знаки, що мають високу мистецьку цінність.

3. Пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури: пам'ятні місця, пов'язані з учасниками історичних подій національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури спрощені (з обмеженою інформацією), окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури простих форм (з обмеженою інформацією), групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність.

4. Пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч): частково збереженні елементи оборонних споруд, середньої збереженості елементи оборонних будівель або окремих архітектурних комплексів, повністю збережені елементи, або окремі комплекси пам'яток оборонного будівництва, реставровані пам'ятки оборонного будівництва без музейної експозиції, добре збережені і оновлені пам'ятки оборонного будівництва з музейною експозицією.

5. Сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо): фрагменти культових споруд, окремі культові різностильові споруди, комплекс культових різностильових споруд, окремі культові стильові споруди, комплекс культових стильових споруд.

6. Пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.): окремі будівлі з елементами народної архітектури, окремі будівлі, що є пам'ятниками народної архітектури, церкви, садиби, що є пам'ятниками народної архітектури, окремі вулиці, або групи будівель, що є пам'ятниками народної архітектури, поселення, що визнані як пам'ятники народної архітектури, або спеціально зведені (музеї під відкритим небом).

7. Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.: частково збережені елементи громадських споруд, середньої збереженості елементи громадських споруд, повної збереженості елементи громадських споруд, реставровані пам'ятки громадських споруд, добре збереженні пам'ятки громадських споруд.

8. Палацово-паркові ансамблі: окремі залишки палацово-паркових ансамблів, окремі фрагменти палацово-паркових ансамблів, впорядковані фрагменти палацово-паркових ансамблів, добре збережеш палацово-паркові ансамблі, добре збереженні і впорядковані палацово-паркові ансамблі.

9. Сучасні пам'ятки архітектури: окремі пам'ятки архітектури, що збудовані з використанням сучасних будівельних матеріалів, технологій, композиційних вирішень; окремі сучасні пам'ятки архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів; група сучасних пам'яток архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів.

10. Професійні художні промисли: наявність музейних експозицій, що побудовані на базі зібраних зразків професійних народних майстрів; наявність окремих майстрів з експозицією власних творів; наявність декількох професійних майстрів та музейних експозицій, складених із художніх творів професійних майстрів.

11. Народні художні промисли (ткацтво, килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка, гончарство тощо): наявність музейних експозицій, що побудовані па основі зібраних зразків народних умільців; наявність окремих народних умільців з експозицією власних творів; наявність декількох народних умільців та музейних експозицій, складених із художніх творів народних умільців .

12. Пам'ятки матеріальної культури: індивідуальні музейні експозиції.

Відомчі музеї пам'яток матеріальної культури; етнографічні музеї, музеї народної архітектури і побуту [11, c.26].

13. Пам'ятки фольклору: наявність окремих традицій, що збереглися у родинному і громадському побуті; поширення окремих жанрів, або видів фольклору; наявність різножанрового та різновидового складу фольклору.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

1.3 Методи дослідження туристичних ресурсів

Методи дослідження – це підходи, способи, операції, які необхідно виконати у певній послідовності для досягнення поставленої мети при вивченні явища або процесу. Правильний вибір методів дослідження зумовлює ефективність розкриття поставленого завдання. До традиційних методів належать метод спостережень і опису, картографічний, історичний, порівняльно географічний, статистичний методи, метод систематизації, бальних оцінок.

Історичний метод ґрунтується на розумінні території, територіальних об’єктів як просторово – часової реальності тощо. Знання географії минулого необхідне для розуміння сучасної географії країн і прогнозування її змін у майбутньому.

Метод спостережень і опису використовували найдавніші мандрівники, фіксуючи свої безпосередні враження від побаченого. Він і тепер відіграє важливу роль у туристичній галузі. Можливості цього методу розширює міжнародний туризм, який дає змогу вивчати особливості природи, населення й господарства різних країн.

Не менш важливим є картографічний метод, який передбачає створення та використання карт, що підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу.

Традиційним для суспільно–географічного країнознавства є порівняльно–географічний метод, покликаний виявити найістотніші ознаки подібності й відмінності у всіх аспектах різних країн та регіонів.

Широко використовують і метод систематизації, який дає змогу простежити у досліджуваних аспектах певний порядок, прискорити вивчення країн, швидше виявити їх внутрішні закономірності [15, c.18].

Загальнонауковими за сутністю є також кількісні методи: метод бальних оцінок (використовують при оцінюванні природно–ресурсного потенціалу території, аналіз екологічної ситуації в країні) і статистичний метод, який дає змогу оперувати різноманітною інформацією про соціально–економічні