Нові методи охоплюють математичний, математико–географічне моделювання, геоінформаційний, експедиційний, метод дистанційних спостережень, системного аналізу та ін.

У 70-х роках XX століття суспільно – країнознавчі дослідження поповнилися математичними методами, які дають змогу вивчати певні регіони і країни за допомогою оброблення великих масивів інформації, відобразити певні кількісні і якісні закономірності.

Математико–географічне моделювання забезпечує ефективне оброблення вихідної інформації (моделювання міграційних процесів, міських систем, природно–територіальних комплексів тощо).

Поширеним є геоінформаційний метод (створення геоінформаційних систем як сучасного засобу збирання, збереження та аналізу відомостей про території, особливості концентрації господарства і населення, стан довкілля).

Широко застосовують у країнознавчих дослідженнях метод дистанційних спостережень (аерокосмічний), який сприяє отриманню докладної інформації про концентрування господарських регіонів, населення тощо на великих територіях, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Експедиційний метод (збирання певних даних). Метод системного аналізу (дослідження частин цілого), основою якого є поетапне визначення мети, завдань, наукової гіпотези загалом, часткових і загальних особливостей системи, її зв’язків тощо [15, c.19].

*****

Отже, у першому розділі ми розглянули туристичні ресурси, їх складові та їхній поділ на групи. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. Історико–культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи: археологічні об'єкти; меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями; пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури; пам'ятники оборонного будівництва; сакральні споруди; пам'ятки народної архітектури; громадські споруди; палацово-паркові ансамблі; сучасні пам'ятки архітектури; професійні художні промисли; народні художні промисли; пам'ятки матеріальної культури; пам'ятки фольклору. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

У першому розділі ми також розглянули методи дослідження туристичних ресурсів. До традиційних методів належать метод спостережень і опису, картографічний, історичний, порівняльно географічний, статистичний методи, метод систематизації, бальних оцінок. Правильний добір методів дослідження допоможе нам у процесі формування та досягнення поставленого завдання.

Розділ 2. Характеристика природних пам’яток Тернопільської області

2.1 Природні пам’ятки Тернопільської області

2.1.1 Печери Тернопільської області

Однією з характерних природних особливостей Тернопільської області є карстові печери. Печери в Тернопільській області найбільш поширені: а) за літологією та особливостями закладання - гіпсові печери (є у вапняках 26%, у травертинах включно); б) за генезисом - переважна більшість корозійні; в) за морфологією - горизонтальні (97%). До першого типу належать печери, які відомі в цілому світі. Це «Голубі Озера» («Озерна»), «Оптимістична», «Кришталева», «Млинки» та інші. Абсолютна більшість печер за своїм походженням корозійні. Винятком є такі печери, як «Перлина» та «Подолянка», котрі, по суті, є тріщинами бортового відпору. Тобто вони за генезисом належать до корозійно-тектонічних порожнин. Вертикальних печер в області є тільки три: вищезгадані «Перлина» та «Подолянка» в Медоборах та «Опільська», яка утворилася в околицях села Гутисько Бережанського району. На сьогодні це найглибша вертикальна печера області. Вона пронизує товщу вапняку до глибини 37,6 м, а загальна довжина всіх ходів становить 174 м. [2, с.63].

Вертеба. За два кілометри на північний захід від села Більче-Золоте, на піднятому вододільному плато знаходиться печера „Вертеба”. Назва Вертеба походить від слов’янського вертеп – печера. Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Загальна протяжність підземного лабіринту становить 7,820км. Вона сформована у верхній частині товщі крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні, більшість ходів заповнена мулом. На склепіннях часто зустрічаються карбонатні і натічні утворення у вигляді кірок, рідше невеликих сталактитів. Середня температура впродовж року +11°С, амплітуда коливання температури ±1°С. Відносна вологість коливається від 92% до 98%.

Насамперед, це археологічна пам’ятка, яка серед усіх пам’яток трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних матеріалів – усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери.

Перше офіційне повідомлення про археологічне обстеження печери датоване початком XIXст. У 1822 році у німецькому виданні „Mіscellen” було опубліковано перші дані про відкриття печери. У статті вказано, що цю печеру відкрив Ян Хмелецький, тодішній володар с.Більче-Золоте. У Вертебі ним було знайдено кістки тварин і людей, побутову кераміку, монети Римської імперії часів Гонорія і Адріана та ін. У тому ж виданні та в тому ж році дав опис Більченської печери Олександр Завадський.

У 1844р. в книзі „Прогулянка по Поділлю” археолог Кіркор пише про печеру біля села Сапогів над р.Циганкою та Більченську печеру над Серетом. Про останню він розповідає: „Вхід в печеру в полі, низький, так, що на колінах кроків десять повзти треба. Потім входимо в салони і коридори справжнього лабіринту, так, що йти без шпагату вглибину небезпечно. Печера має гіпсові стіни, вкриті сталактитами 2 м 70 см....”

Знайдені керамічні скульптури жінок (палеовенери) і одна