Печера “Млинки” - розташована неподалік села Залісся, у Чортківському районі Тернопільської області. Печера відома насамперед не розмірами, а своєю неповторною красою. І тим, що це одна з небагатьох печер в Західній Україні, де проводяться регулярні екскурсії. Історія назви “Млинки” така: на безіменному струмку, що протікав біля печери, наприкінці XVIII – на початку XIX століть був побудований водяний млин, після чого річку назвали Млиночки, а хутір, який виник неподалік – Млинки. У 70-і роки хутір приєднали до села Залісся і назва “Млинки” пропала з карти. Лишилась лише пам’ять у назві печери.

Печера «Млинки» має загальну довжину лабіринту 28км. Відкрита тернопільськими спелеологами в 1960 році (тоді ще гуртківцями обласної дитячої екскурсійно-туристської станції). При вході залишилося лише кілька невеликих галерей, які закінчуються пробками з мокрої глини.

З часу відкриття печери гуртківці обласної станції провели сюди п'ять експедицій загальною тривалістю 41 день. За цей час знято план підземних ходів завдовжки близько 13 кілометрів, зібрано колекцію гірських порід, у яких розміщена печера, розроблено туристський екскурсійний маршрут.

На сьогодні проведено близько сотні різних експедицій. Довжина печери збільшується. Уже на початку 2006 року експедиція з Полтави відкрила і закарбувала понад сто метрів нових ходів. Зараз печера налічує 16 нових районів. Особливість «Млинків» полягає в тому, що кожен район лабіринту є ніби віддзеркаленням іншої печери. Тут спостерігається протягом року стала температура +11 °С, відносна вологість коливається в межах 84–100 %. У печері є невеличке озеро з прісною водою, оселилася також велика колонія кажанів. Тут можна прокласти маршрути як для спелеологів-початківців, так і для спелеологів-професіоналів. Тому в цій печері не раз проводилися всеукраїнські та всесоюзні змагання зі спелеотуризму. Окрім цього, печера вважається однією з найкрасивіших печер України [39, с.84].

Джуринська. Ця печера знаходиться біля села Нагіряни Борщівського району. Недалеко від печери тече річка Джурин, звідси і назва печери Джуринська. Річка протікає через мальовничий амфітеатр, який утворюють пагорби, які з усіх сторін обступають долину. У центрі долини підноситься старий замок. Ще одна визначна пам’ятка – Джуринський водоспад. Ріка падає вниз каскадом висотою біля сімнадцяти метрів. Далі, протікаючи через долину, впадає в річку Збруч.

Вхід в печеру знаходиться в декількох кілометрах від долини, поряд з гіпсовим кар’єром. Вхідний коридор являє собою низький хід з рідкою глиною на дні. Верхній поверх не представляє ніякого інтересу. Нижній поверх вражає красою різноманіттям різних кристалічних форм. Довжина гіпсових кристалів досягає 60-ти см. Зараз вхід в печеру закритий обвалом.

2.1.2 Природно-антропогенні ресурси Тернопільської області

Заповідник «Медобори» - природоохоронна територія в Тернопільській області, який було створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях. На території заповідника «Медобори» функціонують екологічні стежки «Гостра скеля», «Пуща відлюдника», «Бохіт», а у філіалі «Кременецькі гори» - «Гора Бона», «Гора Божа», «Дівочі скелі».

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр - вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над прилеглою територією на 60-100м. Товтри - це залишки узбережних рифів, витягнених паралельно давній береговій лінії. Заліснена частина їх багата на медоносні рослини, звідси пішла назва місцевості - «Медобори». Це горбисте пасмо тягнеться з північного заходу на південний схід від села Підкамінь Львівської області через Тернопільську і Хмельницьку області та Молдову до Румунії. У центральній частині Товтрової гряди та у західній частині Кременецького кряжу на території Тернопільської області постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 року № 25 був створений державний заповідник. Указом Президента України від 20 вересня 2000 року № 1095 його територію було розширено. Вона складається з двох частин, а саме: «Медобори» (9521,0га, Гусятинський і Підволочиський райони) і «Кременецькі гори» (1000,0 га, Кременецький р-н). Крім головного пасма до складу «Медоборів» увійшли урочища «Шум», «Козина», «Кокошинський ліс», які знаходяться недалеко від основного масиву і становлять значну цінність, а також дещо відокремлені вапнякові останцеві горби із степовою рослинністю.

У 1963 році на території заповідника було оголошено пам'ятку природи загальнодержавного значення - «Кременецькі гори» площею 1000,0га, а у 1982 році - Медоборський геологічний заказник загальнодержавного значення площею 8071га [43, с.32].

Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, не тільки Поділля, а й Європи. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Основні рифоутворювачі - відмерлі рештки морських організмів із вапняковим скелетом (літотамнієві водорості, моховатки, серпули). Вони і утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний – пологий. Завдяки осадовим відкладам рифоутворювачі добре збереглися у прижиттєвому положенні з характерними ознаками та формами. В цілому це ще одна відмінність, що визначає унікальність Товтр для цілої Європи. Орографічно у Товтровому пасмі виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його. Відносна висота пасма становить 50-60м, над долиною р.Збруч – до 100м. Гора Бохіт є найвищою вершиною заповідника (414м). На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам'яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу – від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають