Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

Компоненти ландшафтних комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля – основа життєдіяльності етносу, тому пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри "продукції" рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об'єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.

Рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:

1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;

2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;

3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури [21,с.190].

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Потреби суб'єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам'яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам'ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

1.2. Основні принципи визначення туристично-рекреаційного потенціалу району

Реформування національної економіки пов'язано з глибокими структурними перетвореннями у всіх сферах суспільного життя, трансформацією господарського комплексу України, здійсненням ефективної регіональної політики тощо. Не менш важливим завданням залишається пошук раціональних методів та способів активізації розвитку тих видів діяльності, для котрих існують всі необхідні умови і які по своїй соціальній результативності та економічній віддачі можуть скласти гідну конкуренцію традиційним галузям господарства. Серед таких напрямів пріоритетне місце посідає рекреаційна сфера.

Формування високо розвинутого ринку рекреаційних послуг вимагає врахування особливостей функціонування рекреаційних систем, основу яких складають природні та історико-культурні ресурси, матеріально-технічна база, відпочиваючі. Тому однією з найголовніших проблем, що постає перед туристичною галуззю України є розробка унікальної методології оцінки туристичного потенціалу регіонів України.

В науковій літературі цьому питанню приділяється багато уваги, насамперед, у роботах таких українських вчених, як О.О.Бейдик, М.Й.Рутинський, Л.М.Черчик, Е.В.Щепанський .

Але недоліком пропонованих методологій є той факт, що оцінка потенціалу регіонів проводиться через призму кількості природно-географічних, природно-антропогенних і соціально-історичних ресурсів. При цьому, природно-географічні ресурси включають в себе кліматичні (природні явища, процеси тощо), водні (ріки, озера, моря, океани, мінеральні джерела та ін.), ландшафтні (гори, печери тощо), рослинні (ліси, гаї) та фауністичні (тварини, птахи) ресурси.

Природно-антропогенні ресурси – це природні парки, заповідники, заказники, ботанічні сади, зоологічні парки, печерні міста, садово-паркові комплекси тощо.

Соціально-історичні ресурси підрозділяються на наступні групи: архітектурно-історичні (пам’ятки архітектури, архітектурні комплекси, монументи тощо); біосоціальні (народження, діяльність, смерть видатних особистостей); поділові (політичні, економічні, культурні, екологічні, військові події) [33,с.50].

Тим не менш, рейтинг регіонів, побудований на кількісному показнику природно-географічних, природно-антропогенних і соціально-історичних ресурсів не завжди відповідає фактичним показникам обслугованих туристів. Наприклад, Львівську область, яка посідає одне з перших місць в рейтингу найбільш привабливих регіонів України, в 2006 р. відвідало стільки ж організованих іноземних туристів, скільки і Харківську (1,6% від загальної кількості), а на долю Запорізької і Дніпропетровської областей, які як і Харківська знаходяться у другій десятці рейтингу, припало відповідно 2,9 і 2,8% від загальної кількості організованих іноземних туристів. Аналогічна тенденція спостерігається і в санаторно-курортному обслуговуванні туристів: на долю Донецької області припало 8,78% від загальної кількості оздоровлених осіб, тоді як питома вага Львівської області за цим показником склала 8,02%. Надані статистичні показники не означають абсолютної помилковості існуючих методологій, адже за деякими показниками саме західні області України, які мають високий рейтинг за забезпеченістю ресурсами, водночас є лідерами за кількістю внутрішніх туристів .

ВИСНОВКИ ДО 1-ГО РОЗДІЛУ

Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих методик оцінки туристичного потенціалу України і розробки такої методології розрахунку туристичного потенціалу України, при якому б рейтинг регіонів відповідав би кількості обслугованих туристів.

Використовуючи вже існуючи методології варто було б додати, окрім природно-географічних, природно-антропогенних і соціально- історичних ресурсів, такий суттєвий фактор, який, на мою думку, має найважливіше значення, як рівень розвитку соціально-економічних ресурсів. У свою чергу соціально-економічні ресурси – це туристична інфраструктура (засоби розміщення, підприємства харчування, транспортні артерії і перевізники, установи розваг і відпочинку тощо); соціально-економічна, політична та екологічна обстановка, в тому числі рівень безпеки