розташований на висоті 668 м. над рівнем моря. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижні істоти, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 млн. років тому на дні теплого моря. Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х столітті, під помешкання та в якості фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», М.Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс [1, с.34].
Залишки 80слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найбільш вірогідному вигляді – створити єдиний комплекс дерев‘яних наскальних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.
2.3 Соціально-історичні ресурси
Долинський район утворено у 1939 році. Районний центр - м.Долина, яке виникло приблизно у другій половині X ст. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів. Тут побудували Вознесенський монастир, у якому з 1112 року монахи почали писати своєрідний літопис Долини.
Саме солі, білому золоту Середньовіччя, завдячує Долина своїм виникненням. Літопис монаха Теокліста відзначає, що ще в 979р. тут, поблизу Карпат, були знайдені соляні джерела. Легенда пов'язує виникнення поселення з полуміфіческім князем Андрійовичем з Ілемні, чиї отари набрів на джерело соляної ропи. Князь звів на місці джерела високу вежу, куди прикріпив сплетених з соснових гілок «барана» з п'ятьма кругляка на спині, що символізують п'ять топок солі. Згодом ці топки з'являться на гербі міста. Жрець Перуна з Бубнища начебто вже тоді пророкував Долині «солону» славу на весь світ. У 1525р. Долина отримала Магдебурзьке право і привілеїв на видобуток солі. Від ворожих чужинців місто був захищений високими валами, які, однак, не вберегли міщан від спустошливих набігів кочівників: в 1594р. місто було майже повністю зруйноване. Залишки валів ще де-не-де помітні у гори Замчіще. З плином віків змінювалася коньюктура, сіль вже не була на вагу золота, Долина потихеньку приходила в занепад. 8 червня 1791р. поселення позбавили міського статусу. Але непокірні прікарпатци не погодилися з такою несправедливістю і неодноразово опротестовивалі це рішення, поки влада не здалася і не повернула Долині міські привілеї. Залізнична дорога, що зв'язала в 1875р. Долину зі Львовом і Станіславовим, вдихнула нове життя в місто. Навіть страшні пожежі 1886 та 1898рр. не зупинили його розвиток. А в 1950 році Карпати подарували місту новий чудовий презент: тут було відкрито потужне Долинське родовище нафти. Чорне золото нафти замінило біле золото солі. Уже в 1958р. Долинський район давав 65% республіканської видобутку нафти. Долина - батьківщина кардинала Івана Любачівского, композитора Ярослава Лопатинського, архітектора Івана Левинського, який збудував чимало красивих споруд у Львові. У місті діє краєзнавчий музей [39].
До давніх населених пунктів відносяться Гошів (1469 р.), Міжріччя (1371 р.), Тисів (1464 р.). Найдавніше місто на території району - Болехів. Болехів - місто обласного підпорядкування. Перша письмова згадка про "болехівські землі" належить до 1371 року. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство - солеварню.
З історією Болехова тісно пов'язаніімена видатних людей. До них насамперед належить Н.Кобринська (1855-1920) - відома українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н.Кобринську з О.Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х роках XX ст. У Болехові в 1884-1888 рр. бував І.Франко. Він також перебував у с.Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму "Украдене щастя" [24,с.59].
Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів "Бойківщина" – один із наймолодших в Карпатському регіоні – заснований 1998 року. Тут створено відділи природи, історії, етнографії та сакрального мистецтва.
Це перший музей на Прикарпатті, присвячений Бойківщині – краю, що незважаючи на свою яскраву самобутність і давню історію, до цих пір мало досліджений і вивчений. Нова сторінка діяльності музею розпочалась з вересня 2003 р., коли завдяки усесвітньо відомій благодійній фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (США) музей одержав новозбудоване приміщення. Урочисте відкриття нового музею відбулося 05.09.2003 р. і було приурочене першому Всесвітньому бойківському фестивалю на Прикарпатті. Серед матеріалів експозиції – цікаві археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, бойківський одяг і вишивка. У музеї є документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори образотворчого українського і народного мистецтва, а також твори сакрального мистецтва. Безперечними родзинками музею є реконструкція бойківської хати - типової бойківської оселі; писанки, вишиті кольоровими нитками; колекція ляльок та сакральні пам'ятки XVI - XVIII століть[42].
Теми екскурсій по музею:
· «Оглядова»
· «Сім’я Антоновичів»
· «Історія міста Долини»
· «Видатні люди Бойківщини»
· «Кам’яне диво Бойківщини»
· «Митці Долинщини»
· «Природні ресурси Прикарпаття»
Музей історії міста Болехова імені Романа Скворія заснований 28 листопада 1967 року краєзнавцем, ентузіастом Романом Теодоровичем Скворієм. Поштовхом до збиральницької роботи стала підготовка до 40-річчя від дня смерті Наталії Кобринської, що припадало на січень 1960 року. Адже понад 30 років праці цієї письменниці і громадської діячки в Болехові та поза його межами залишили глибокий слід в пам’яті багатьох поколінь. І в 1964 році при бібліотеці почала діяти