Північні схили гори більш вологі і мають склад рослинності дещо інший. Тут переважають осока гірська і чемериця чорна.

В даному заповіднику є рідкісні і ендемічні рос-лини, як офрис мухоносний та катран татар-ський. Зокрема останній є степовим ендеміком в нашій області [28, c. 7].

«Краєзнавчі скарби Рогатинщини»

Одноденний велосипедний маршрут, загальною протяжністю 22 км.

Даний маршрут буде проходити через такі населені пункти як: Чесники - Рогатин – Черче – Приозерне. Розпочинається екскурсія з села Чесники. Воно розташоване у долині серед пагорбів, славне тим ,що тут збереглася старовинна церква. Вона віддавна викликала зацікавлення дослідниці, часто датується ХІV ст. Найдавнішою писемною згадкою з описом церкви є акт візитації з 1740 р. Стара церква Святого Архангела Михайла, яку місцева традиція називає Вознесіння Господнього, що не підтверджується архівними матеріалами, розташована на пагорбі скраю села. Мурована з постелистого вапняку споруда, тридільна, з прямокутною навою, бабинцем наближеним до прямокутника, дещо звуженим до входу та гранчастим вівтарем. Вкрита церква схилими гонтовими дахами, над навою – наметовим пірамідальним гонтовим дахом з двома заломами. Гладкі тиньковані стіни оживлені глибокими нішами прямокутних віконних прорізів з лучковими перемичками. В східній стіні вівтаря – кругле вікно. Стіни укріплені могутніми кам’яними нетинькованими контрфорсами, зведеними у ХІХ ст. З двох дверних прорізів, у південній стіні нави і західній – бабинця, вівтар і бабинець перекриті півсферичними цегляними куполами без барабанів, але зі світловими ліхтарями. Над навою склепіння втрачене і замінене стелею по балках, підшитою дошками. В інтер’єрі вівтар відділений від нави стіною з двома арковими прорізами – для царських і північних дияконських врат. Окрасою інтер’єру був іконостас ХVІІІ ст. На жаль, тепер цей іконостас у зруйнованому стані. Збереглася у вівтарі долівка, викладена з шестикутної цегли, названа в акті візитації 1760 р. дуже давньою, на відміну від “недавно” викладених плит у наві і бабинці. На церковному подвір’ї збереглося декілька старих кам’яних надгробних пам’ятників, а також надгробок родини Яновських. З південної сторони зберігся фрагмент кам’яного муру з пізнішою триарковою брамою [49, c. 58].

Наша екскурсія продовжується і ми наближаємося до славнозвісного міста Рогатин. Щоб краще ознайомитися з Рогатином сьогоднішнім і заглянути в його минуле, потрібно просто пройтись центром міста, його вулицями, стежками Роксолани, постояти перед будинками, відчути подих століть. Отож запрошуємо вас, друзі, на екскурсію по Рогатину - якщо не насправді, то хоч би подумки. І розпочнемо її з центра міста, з площі, названої іменем відомої всьому світу дівчини з Рогатина - Настусі Лісовської-Роксолани. Отже, ви на площі Роксолани.

Колись вона носила назву площа Ринок, займає територію 90 х 90 метрів. Навколо - житлові дво-, триповерхові будинки, приміщення Ощадбанку, заклади торгівлі. Південна і північна сторони забудови мають наскрізні виходи.

З часу проголошення незалежності України площа носить ім'я Роксолани, якій з нагоди 500-річчя з дня народження і 800-річчя міста у день відзначення цих дат відкривається перший на Україні пам'ятник на цій же площі [7, c. 17 – 18].

Саме Роксолана прославила Україну далеко за її межами. Жовтень 1999 року став знаменитим не тільки для Галичини, а й для всієї України. Адже на українську землю знову ступила славетна жінка-українка - Настя-Роксолана Лісовська. 24 жовтня 1999 р., у рік, коли турки відзначали 700-річчя Османської імперії (1299—1999), у Рогатині святкували 800-річчя від дня заснування міста. Саме в цей день було відкрито пам'ятник знаменитій галичанці.

Працюючи над ескізом, скульптор прагнув показати Роксолану у нерозривному зв'язку з історією нашого краю із християнським світом. "Роксолана повертається додому" - такий творчий задум скульптора. Загальна висота пам'ятника - 10 метрів: шестиметровий постамент і чотириметрова постать Роксолани.

Скульптор не прагнув відтворити анатомічний образ Насті Лісовської, а показав в особі української дівчини сотні тисяч полонянок, яких історія відірвала від отчого порога [24, c. 87].

Пам'ятник дає інформацію про велику самопожертву української жінки, яку «били, вбивали, у полон брали», але вона зуміла не втонути в океані людського буття, так чи інакше принести користь своїй нації [27, c. 65].

У Рогатині є ще одне відоме місце – це дерев’яна церква Святого Духа XVI ст. Вона є шедевром дерев’яної побудови не тільки на Рогатинщині, а й у цілій Україні. За останніми переглядами доповнень організації ЮНЕСКО саме ця церква може бути внесена до її списку [9, c. 4].

Легенда переповідає, що заснувала церкву руська княжна, яка відбилася на ловах від свого оршаку, заблудилася і не було її вісім днів. Аж восьмого дня знайшли її живу інші учасники ловів на тому місці, де тепер церква стоїть. Вони вирубали дубину і поставили церкву на згадку чудесного порятунку.

Церква відома саме своїм іконостасом. Він складається з п'яти горизонтальних ярусів: предели, намісного, святкового, апостольського та пророчого. Композиційною побудовою іконостасна стіна нагадує фасади пізньоренесансних споруд, її площини розчленовані нішами з арочними завершеннями, призначеними для ікон, карнизами, колонками. Помічено, що різьбярам Святодухівського іконостаса були відомі фламандські графічні й теоретичні посібники. Святкову декорацію іконостаса доповнюють орнаментовані предели. Живопис їх нагадує ткані золотом парчеві тканини східного походження [22, c. 63].

Церква Св. Духа та її іконостас привернули увагу шанувальників і дослідників галицьких старожитностей наприкінці XIX ст. у зв'язку з проведенням реставраційних робіт. Живопис іконостаса реставрував львівський художник Юліан Макаревич (1854—1936). По закінченні робіт 1885 року