Під час розкопки могильника були знайденні також знаряддя праці і побуту. Глиняна посуда мала орнамент з відомими й уживаними ще в модерні часи мотивами, а між недогорілими кістками були залізні вироби: ножики, пряжки, фібули, глиняні кружки, бронзові заушники, рогові топори, металеві дзеркальця тощо. На думку Богдана Януша, тілопальне цвинтарище треба віднести до римських часів між 2-3-тім століттями по Христі. Знову ж Кароль Гадачек думає, що це цвинтарище і знайдена в ньому кераміка вказують на відрубну культуру, що гарно розвинулася серед варварів під натхненням класичного світу. Він підкреслює також, що Липицька культура з часів римського цісарства постала шляхом по-вільного розвитку з культури, яка існувала над Дністром у передхристиянські часи, мовляв, серед викопаного в Липиці посуду було кілька предметів з першої половини першого тисячоліття перед Христом, а дзеркальця в урнах Липицького цвинтарища були подібні до тих, що були в могилах скитського типу, також з передхристиянських часів. Хоч звичай давання дзеркалець до гробу є грецького походження, він сильно поши-рився також серед скитів і їх безпосередніх сусідів [35, c. 17].

Другою дослідженою пам'яткою Липицької культури на Рогатинщині пов'язаною з виявом вірувань, духовного життя населен-ня, є багате поховання поблизу села Колоколин. При дослідженні 1935 р. в бічній частині насипу було виявлене впускне поодиноке поховання — тілопокладення, частково зруйноване при оранці [34, c. 83].

В першій половині І тис.н.е. на території Рогатинщини проживали землеробські словянські племена Черняхівської культури (кінець II — поч. V ст.). Їх оселі виявлені у Верхній Липиці, Вороневі, Колоколині, Лучинцях, Підгородді, Приозерному. Ранньослов'янське поселення простежується в Гончарівці. Про розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі в той період свідчать знахідки римських і візантійських монет та скарбів I-IV ст. н. е. у Свистільниках. У Виспі виявлено давньоруське городище та римські монети. В період Київської русі Рогатинщина вже в складі Галицько-Волинського князівства була густо заселеною з добре розвиненим землеробством,скотарством та різними ремеслами [36, c. 30].

Найчисельнішу групу пам'яток складають давньоруські пам'ятки ХІІ-ХШ ст. На сьогодні їх відомо більше 20: в селах Вербилівці, Верхня Липиця, Воскресінці, Виспа, Гончарівка, Луковище, Перенівка, Підгороддя, Діброва, Добринів, Журавеньки, Помонята, Руда. На жаль, вони мало досліджені, за винятком городища в с. Підгороддя (Луковище), де протягом 1983-1986 рр. археолог Б. Томенчук проводив стаціонарні розкопки [39, c. 48].

Відносно Рогатина треба сказати, що на території сучасного міста виявлені окремі знахідки часів палеоліту, міді, бронзи, Х-XII ст. (культові речі кочівників). В письмових джерелах Рогатин згадується в XII ст. Однак широкі дослідження тут не проводилися, що не дає можливості впевнено говорити про час заселення території міста. Крім того, останнім часом з'явилися підстави вважати первісну локалізацію давньоруського Рогатина на городищі в с. Підгороддя (с. Луковище, Х-ХІХ ст.) На теренах нинішнього міста матеріалів часів Давньої Русі поки що не виявлено, в розвідкових обстеженнях знайдено в основному пізньосередньовічний матеріал [40, c. 10].

Стосовно пізньосередньовічних пам'яток на Рогатинщині збереглися залишки цікавих в археологічному плані замків, фортець, монастирів (наприклад, монастир в с. Луковець-Вишнівський, замки в сс.Журів, Підкамінь, Виспа, Стратин та ін.), які зовсім не входили в наукові інтереси археологів.

Отже, можна говорити про довготривалість і наступність заселення Рогатинської землі, де ми зустрічаємо, в основному, архео-логічні пам'ятки різних доісторичних періодів та літописного часу, характерні для Прикарпаття і Галичини в цілому. Найдавніші пам'ятки зосереджені, головно, в басейнах рік Свірж і Гнила Липа та по берегах їх допливів у зручних для людської оселі місцях. В давнину Рогатинська земля була однією з найбільш заселених територій Галичини [38, c. 79 – 80].

У 17 містах Галицького повіту в XV-XVII ст. щорічно проходило 43 ярмарки. Рогатин розвивався як ремісничо-торговий і оборонний центр. Після закінчення галицького ярмарку в першу неділю по Зелених святах він зразу переходив до Рогатина і починався на Божого тіла. Рогатин мав право на проведення чотирьох річних ярмарків, кожен з яких тривав впродовж тижня.

Найбільше горя і страждань жителям Рогатинщини завдали набіги турецько-татарських орд. З 1241 по 1699 роки наш край став жертвою більше як 200 наїздів [48, c. 8].

Економічне піднесення краю припадає на XIV-XVI ст. (після одержання ним магдебурзького права). В XVI ст. відбулося встановлення його як важливого ремісничого і торгового центру. Розвивалося землеробство, тваринництво, городництво.

На першу половину XVII ст. припадає піднесення культурно-просвітницького життя на Рогатинщині. В 1602-1606 роках у Сратині діяла одна з найдавніших українських друкарень, в якій були видані книги «Харитонія» (1603), «Служебник» (1604), «Требник» та «Євангеліє учительне» (1606) [33, c. 56].

Наприкінці XIX ст. Австро-Угорщина приступила до будівництва залізничних колій Галич-Тернопіль, Ходорів-Підвисоке, а у квітні 1890 року – шосейної дороги Рогатин-Ходорів.

Кінець ХІХ - початок ХХ століть дав поштовх для розвитку освіти і культури в Рогатині та навколишніх селах [7, c. 9 – 11].

Подані причинки до історії Рогатинщини доповнюють дещо відомі до тепер інформації, але не вичерпують теми. Заповненням існуючих ще прогалин і розв’язкою деяких невияснених ще питань муситимуть зайнятися майбутні історики. Тому вищенаведені дані, зібрані з багатьох, часто суперечних собі джерел, вважаються лише малим кроком вперед [36, c. 27].

У зв’язку з