Верхнім плечовим одягом як жінок, так і чоловіків Опілля були свити: прямоспинні, з вшитими по боках клинами та неве-ликими розрізами у долішній частині, і приталені сіряки, з від-різною спинкою та двома вставними від лінії талії клинами, які поширювали свиту донизу. Хоча в різних районах Опілля побуту-вали свити різних кольорів (брунатні, темно-сірі), пріоритетним був білий колір.

Опільське верхнє жіноче вбрання у ви-гляді сукмана (кафтана) шили з купованого тонкого кольорового сукна, переважно синього кольору. За кроєм цей тип опільського вбрання був подібним до галицького, з рясними складками позаду, з невеликим виложистим або шалеподібним коміром, вилогами та вертикальними кишенями. Нагрудну частину іноді прикрашали декількома рядами накладних петлиць [20, c. 48].

Вишиванка, підкреслює вроду, красу душі. У цьому глибокий зміст життя, своя традиція, своя причетність до національного багатства, яке передається з молоком матері як і любов до рідного краю, до свого, національного, без якого життя стає, як квітка, що в'яне, заглушена іншою рослинністю, не зумівши розквітнути. Вишивки колекції - це саме ті квіти, що розкрились уповні [12, c. 5].

Як і скрізь на Україні, опільські дівча-та прикрашали голову вінками з живих квітів, які накладали поверх обв'язаної навкруги голови м якої вишитої квітами стрічки — галунки. Позаду до вінка чі-пляли різнокольорові стрічки, які спуска-ли по спині.

Головними уборами українських жінок були хустки, намітки та обруси. Дівчата завивали голову хусткою, складеною по діагоналі у вигляді смуги, залишаючи традиційно відкритим тім'я голови. Один кінець хустки спускали по спині, а другий на ліве плече [26, c. 112]. Відкрите волосся прикрашали косицею з упліток і стрічок, яку укладали впоперек від однієї до іншої скроні. За верхній край хустки закладали квіти. Варіантом вив'язування складеної у вигляді смуги хустки було ви-кладення центрального її кута з китицею на відкритій потилиці та зав'язування двох інших позаду і спускання їх кутів по спині.

Своєрідністю вирізнялися способи комбінованого по-в'язування намітки і хустки. Один з них полягав у тому, що разом з наміткою використовували білу хустку з домотканого полотна, обрамлену по контуру вишивкою, з прикріпленими на кінцях червоними китицями. Цю хустку складали косин-цем і пов'язували навколо шиї поверх традиційно вив'язаної намітки так, що трикутник зі здвоєних кінців хустки з ки-тичками спадав на груди, сягаючи талії, а два інших кінці зав'язували позаду [20, c. 49].

В якості головних уборів у чоловіків побутували шапки з овечого хутра, фетрові та солом'яні капелюхи. Чоловічі шапки мали циліндричну форму з квадратним або круглим верхом, що виступав над тулією як дашок.

Волосся, розділене прямим проділом на дві частини, ді-вчата заплітали в одну косу, шию жінки та дівчата прикрашали червоним кораловим намистом.

Взувалися ополяни у шкіряні ходаки, більш заможні — у чорні гостроносі чоботи, а деякі із заможних жінок навіть у туфлі [20, c. 49].

Вишивки вражають легкістю і мовлять самі за себе і ніхто не залишиться байдужим до них. І коли ворухнеться десь у глибині серця ніжна хвиля від побаченої краси, коли задзвенить хоч єдина струна у серці святковою мелодією — значить праця майстрів не пропала і не пропаде марно. Не даремно пили веселки дощову воду над барвінковим Опіллям, щоб розквітнути вповні і впасти до ніг людям, які понесуть їх красу по всьому білому світу [13, c. 4].

На Рогатинщині живуть багато умільців, які займаються не тільки вишивкою. Великою популярністю користуються вироби з дерева, соломи тощо. В давнину люди теж велику увагу приділяли мистецтву та виготовленню побутових речей. На території Рогатинського району в певний час жили різні цивілізації та культури, які залишили по собі різні знаряддя праці та побуту.

Багато з них представлені у музеях Рогатинщини, приватних колекціях тощо. Великою поціновувачкою старовинних речей є Дарія Городецька. Для цього, крім вишивок, у її серці знайшлося місце і для великої домашньої бібліотеки, в якій є унікальні книги і зібрано в альбом сотні фрагментів оригінальних узорів, з яких помітні традиції й опільської, гуцульської вишивок. До того ж зокрема рідної Яглуської, багатьох сусідніх сіл та міста району, адже у кожному селі існували своя традиція кольорів, пошиття одягу, розміщення узорів на полотні, форми, густота, довжина орнаментів. Є тут і багата колекція керамічних виробів. Серед розмаїття вишиття красуються глечики, куманці, макітерки, мисочки, кухлі, дзбани, сільниці, надаючи кухні оригінальної неповторності [12, c. 8].

Розділ 2. Характеристика туристсько-краєзнавчих ресурсів Рогатинщини

2. 1 Природно-рекреаційні ресурси

Загальна площа Рогатинщини становить майже 6% обласної території і займає 14 тисяч квадратних кілометрів. Своєю конфігурацією площа району нагадує форму трапеції і має протяжність з півночі на південь 37 км., а зі сходу на захід 40 кілометрів [19, c. 11].

Клімат Рогатинщини помірно-континентальний. Район лежить в Атлантико-континентальній кліматичній області. Клімат цього району формується під переважаючим впливом вологих повітряних мас Атлантичного океану та Середземного моря. За кліматичним районуванням, територія Рогатинського району практично цілковито знаходиться у межах Прилипецького горбогірного кліматичного району теплої кліматичної зони [31, с. 3].

Рослинність краю у природному стані збереглася на території лісів, лук, пасовищ, боліт і чагарників. Площа лісів 14912 га, що становить 18,3% всієї території району [32, c.143].

Лісові масиви Рогатинських лісів розташовані на Опіллі,тобто на західній частині Подільської плити на висоті 250-450 м. над рівнем моря. Материнською породою в лісах Рогатинщини було насадження букове з домішкою дуба, граба, клена, черешні, липи