Ряд вчених (К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлінський, Г.С.Костюк, С.Л.Рубінштейн, Т.С.Яценко[7; 27;]) розробили загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта власної життєдіяльності. О.М.Леонтьєв[35],С.Д.Максименко[38] розробили концепцію діяльнісного опосередкування особистісного розвитку , а О.А.Конопкін[26] уявлення про функціональну структуру системи саморегуляції довільної активності людини. М.Й.Боришевський[5; 6] , М.В.Савчин[61] опрацювали положення про механізми регуляції і саморегуляції діяльності, а О.О.Конопкін, В.І.Моросанова, В.С.Юркевич працювали над психологічними засадами регулятивного підходу[40].

О.А.Конопкін, Н.Ф.Круглова , В.І.Моросанова, А.К.Осницький виявили загальні закономірності регуляційних процесів, психологічні механізми окремих функцій і всієї системи саморегуляції в цілому , вікові та індивідуальні відмінності в саморегуляції в рамках вищезгаданої концепції[49].

О.А.Конопкін, Т.В.Кудрявцев, А.К.Осницький, С.Д.Смирнов розглядали саморегуляцію як необхідну умову успішної діяльності на різних її етапах, а також як загальну здатність до самостійної організації діяльності і управління нею[26; 50].

О.О.Конопкін , Н.С.Лейтес, В.С.Юркевич констатують здатність до саморегуляції, як узагальнене вміння особистості досягати високої результативності шляхом самостійного ініціювання цілеспрямованої активності у процесі оволодіння новими видами і формами діяльності, а К.О.Абульханова-Славська, М.Й.Боришевський, Г.В.Ложкін, О.О.Конопкін, В.І.Моросанова, В.С.Юркевич розробляють поняття саморегуляції у різних наукових дисциплінах й теоретичних положеннях [39].

К.М. Лисенко-Гелембюк [36] у своїй праці відносить саморегуляцію до визначальних психічних процесів будь-якого виду життєдіяльності особистості та вважає, що саме вона забезпечує адекватність діяльності її предмета засобами і умовами (К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлінський, Л.С.Вигоцький, О.О.Конопкін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та інші )[37]. К.М.Лисенко-Гелембюк зазначає, що саморегуляція особистості передбачає усвідомлену мотивацію власних вчинків, їх самооцінку та самоконтроль, свідому стимуляцію вольової активності, подолання небажаних емоційних станів, витримку при подоланні труднощів, використання засобів самозаспокоєння та самовладання, позитивно-емоційної активності. Також вона вважає, що саморегуляція виступає вмінням людиною усвідомлено впливати на саму себе, що виражається в гальмуванні та стимулюванні певних власних дій, бажань, потреб, вироблення внутрішніх механізмів регуляції (саморегуляції) дозволяє їй вибірково ставитися до зовнішніх впливів, здійснювати контроль за своїми вчинками, формувати життєву позицію[36; 37].

За даними Н.С.Лейтеса [7; 49] активність особистості та здатність до усвідомленої саморегуляції діяльності є необхідними умовами розвитку як загальних, так і спеціальних можливостей. Поряд з розумовою активністю він виділив саморегуляцію як «першооснову» загальних здібностей. Першооснову потенцій людини як суб’єкта діяльності слід шукати у нерозривному взаємозв’язку розумової активності і саморегуляції .

Психологічна енциклопедія дає таке визначення: саморегуляція (лат.Regulare - упорядковувати) – це властивість усіх живих систем, яка забезпечує їх доцільне функціонування. Зі змісту визначення очевидно, що рівень її сформованості залежить від еволюційного розвитку організму, його організації й складності [37; 55].

Психологічна саморегуляція є одним із рівнів регуляції активності та управлінням активністю організму, яку спрямовано на відображення й моделювання довкілля. Загалом це відбувається в єдності її енергетичних , динамічних і змістовно-смислових аспектів. Звідси виступає, що саморегуляція є здатністю людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення власних психічних станів і поведінки. Психологічна саморегуляція визначається як цілеспрямований вплив на зміни індивіда , мінливість усього комплексу його психо-фізіологічних функцій. Її необхідною передумовою постає формування особливих засобів контролю за діяльністю [37].

О.М.Леонтьєв [35] тлумачить психічну регуляцію як процес , за допомогою якого суб’єкт налагоджує і реалізує реальні зв’язки із предметним світом. За О.М.Леонтьєвим , діяльність – це процес активності суб’єкта, який відповідає мотиву , дія, що відповідає тій чи іншій її цілі, та операція, яка відповідає умовам, у яких вона здійснюється. Діяльність учня, її спрямування, розвиток, організація є тією ланкою , яка дозволяє створити умови розвитку здібностей учнів, формування готовності і здатності до діяльності. Найважливішою категорією діяльності є її предметність, в якій відображений предметний матеріальний світ та активна перетворююча роль суб’єкта. А ефективність діяльності учнів залежить від рівня розвитку механізмів саморегуляції та їх індивідуально-вікових особливостей . Звідси випливає, що саморегуляція є важливою ланкою в процесах різних видів діяльності учнів [11; 35; 37].

Д.А.Єршов [19] наголошує, що саморегуляція – це передусім « …властивість особистості, що проявляється в здатності, по-перше, зберігати свою цілісність, єдність психічних проявів, рух до свідомо поставленої цілі, рівновага внутрішніх і зовнішніх сил і, по-друге, цілеспрямовано змінюватись, розвивати своє «Я», окремі риси, потреби та стиль поведінки [19; 37].

В.С.Юркевич вивчав саморегуляцію в контексті загальної вікової і педагогічної психології. Він вважає, що саморегуляцію доцільно розглядати як «…функцію мозку, яка полягає в управлінні діями,станами й схильностями індивіда та є спрямованою на досягнення тактичних і стратегічних цілей діяльності… » [37; 70].

Спираючись на визначення саморегуляції, запропоноване М.Й.Боришевським [4], розуміємо її як переважно усвідомлене, цілеспрямоване планування, побудову й перетворення суб’єктом власних дій і вчинків відповідно до особистісно-значущих потреб, мотивів і цілей. Згідно з поглядами вченого, саморегуляція є здатністю особистості усвідомлено планувати, будувати, діяти адекватно до обраної нею програми , принципів, норм і правил (останні виконують роль взірців у процесі особистісної саморегуляції)[19; 36; 37].

М.Й.Боришевський розглядає саморегуляцію діяльності як здатність індивіда самостійно забезпечувати адекватність своїх дій і вчинків при прийнятій програмі, вимогам певних принципів, норм, правил, які виступають в процесі саморегуляції як еталонні та ціннісні орієнтири. Саморегуляція обумовлюється наявністю в індивіда можливості виходити за межі ситуації, переборювати безпосередньо спонуті задля досягнення значущої перспективної мети [ 26,60 ].

А.К.Осницький, Н.В.Бякова, С.В.Істомина [49; 50] розглядають саморегуляцію психічної