Оцінка. За її допомогою спортсмен виділяє результат своєї діяльності, відновлює її хід, уявляє хід майбутньої діяльності та відповідно її результат, а також співвідносить її з певними стандартами. На основі оцінки здійснюється зворотний зв'язок, який несе інформацію про правильність чи хибність кінцевого результату. Спортсмен, оцінивши свою діяльність, відкориговує її відповідно до запланованого.

Контроль – вміння помітити допущені помилки, а корекція – їх виправлення. Ці два процеси взаємопов’язані. Відсутність даних компонентів саморегуляції веде до зниження ефективності навчально-тренувальних та змагальних процесів.

Правильно організувавши процес формування саморегуляції, спираючись на вищезазначену її структуру, а також дотримуючись відповідних принципів її розвитку, можна досягти значного підвищення результативності спортивної діяльності особистості. Процес формування саморегуляції є тривалим і клопітким , але як показують дослідження , він є одним із основних факторів впливу на різносторонній розвиток особистості [11; 13; 14].

Грунтуючись на вищенаведених даних , констатуємо, що діяльність, в нашому випадку - спортивна, складається з послідовності певних дій (вправ), сукупність яких веде до отримання певного результату (максимальний змагальний результат,високий рівень техніко-тактичної, фізичної та психологічної підготовленості спортсмена), а за допомогою саморегуляції можна суттєво вплинути на нього.

Щоб реалізувати компоненти в саморегуляції спортивної діяльності необхідні предметні та навчально-організаційні вміння. Для того, щоб спортивна діяльність була результативною, потрібно оволодіти такими вміннями, як: усвідомити мету навчально-тренувальної та змагальної діяльності; навчитись аналізувати зміст поставленого завдання, визначити істотні ознаки і характер взаємозв’язків об’єктів; здійснювати дію за заданим алгоритмом; навчитись перевіряти та коректувати свою діяльність та аналізувати власну діяльність; сформувати вміння оцінювати свою діяльність та порівнювати її згідно еталону правильного результату [12].

Для ефективного формування саморегуляції, М.В.Гриньова [11] в своїй праці пропонує відповідну технологію її формування. В основі цієї технології лежить опрацювання методів та засобів саморегуляції, які спираються на відповідні принципи.

Отже, звідси випливає, що, коли спортсмен правильно організувавши свою навчально-тренувальну та змагальну діяльність і в відповідності до них сформувавши необхідні вміння, може підвищити рівень результативності тренувань та змагань та вплинути на розвиток техніко-тактичних,фізичних та психічних характеристик за допомогою методів саморегуляції.

1.2.2. Характеристика методів саморегуляції та їх теоретико – методологічне обґрунтування для застосування в спортивній діяльності.

Саморегуляція виступає провідним фактором підвищення ефективності навчально-тренувальних та змагальних процесів, тому так важливо застосовувати її при різносторонній підготовці спортсменів, зокрема психологічній.

За допомогою досліджень В.І.Воронової [9], В.Н.Смолєнцевої [64], С.І.Курилюка [31], А.В.Родіонова [56], О.Я.Фотуйми [68] та ін. доведено переваги змін стану тих спортсменів,які володіють методами саморегуляції та широко використовують їх в навчально-тренувальному процесі. Доведено,що в спортсменів,які успішно оволоділи методами саморегуляції,підвищилась ефективність тренувального та змагального процесів,покращилися показники поведінки та емоційного стану.

В своїй праці В.І.Воронова [9] зазначає, що методи саморегуляції, які використовуються в спортивній діяльності, поділяються за способом впливу (гетерорегуляція та ауторегуляція), за змістом (вербальні та невербальні) та за особливостями реалізації( контактні та безконтактні). На основі її праці проведемо коротку характеристику методів саморегуляції, які використовуються в ході навчально – тренувальної та спортивної діяльності спортсменів:

Гіпноз у спорті:

В.І.Воронова [9] зазначає, що гіпноз є найменш вивченим методом саморегуляції у спорті. На думку Л.Шертока це короткочасний стан уваги суб’єкта,що змінюється і під час якого виникають різні феномени, що складаються зі змін свідомості та памяті і характеризуються появою реакцій та ідей не властивих у звичайному стані. Л.Є.Унесталь вважає, що гіпноз- це певний процес , під час якого несвідоме стає свідомим та змінюється стан свідомості.

В спортивній діяльності спостерігається таке явище,як «психологічний прорив» - покращення спортивного результату та стабільне його збільшення під час гіпнотичного впливу. На основі досліджень гіпнозу зроблені такі висновки:

· гіпноз без навіювання немає суттєвого впливу;

· гіпноз та навіювання можуть як покращувати,так і погіршувати показники результатів фізичної діяльності;

· за допомогою гіпнотичного впливу можна виявити фактори погіршення діяльності;

· гіпноз краще використовувати у вигляді допоміжного засобу.

З досліджень Л.Є.Унисталя [9] випливає, що гіпноз у спортивній діяльності не додає неймовірних можливостей, але за його допомогою найбільш повно реалізовуються наявні потенційні можливості, що в звичайному стані використовуються значно менше. Гіпноз може бути засобом корекції здорової психіки – складової технології саморегуляції. На основі цього виділяються найтиповіші завдання,що вирішуються за допомогою гіпнозу: позбавлення страху отримання травми; викликання позитивних асоціацій; анестезуюче навіювання; вилучення негативних асоціацій;нейтралізація патологічних стартових станів.

Сеанси гіпнозу повинен проводити відповідний фахівець, який має медичну освіту, спеціальні знання і досвід.

Наївні методи саморегуляції:

А.В.Алексеев, А.А. Белкін, Б.А.Вяткін, Г.Д.Горбунов], В.П.Некрасов, А.В.Родіонов, Л.Є.Унисталь та А.Т.Філатов найбільш застосовуваними у спортивній діяльності вважають «наївні» та прості методи психорегуляції, ідеомоторне, психомязове та аутогенне тренування [9].

На їх думку, саморегуляція - це вплив людини на саму себе за допомогою слів та відповідних образів, що здійснюється на основі самопереконання (спосіб впливу на самого себе) та самонавіювання (беззаперечна віра). Саме на вірі та забобонах ґрунтуються «наївні» методи, що зумовлені особистісними характеристиками спортсмена, часто дуже специфічними та індивідуально значущими. Метою цих методів є створення оптимальних внутрішніх умов для ефективного виконання рухового завдання, а також вони сприяють:

· закріпленню позитивних настанов та самонастанов;

· активації та оптимізації емоційних процесів;

· підвищенню зосередженості діяльності;

· підтриманні високого рівня працездатності та функціональної готовності до спортивної діяльності.

На основі вищесказаного можна зробити висновок, що «наївні» методи саморегуляції забезпечують стимулюючі,мобілізуючі та орієнтуючі впливи на спортсмена,але мало стосуються самого перебігу процесу навчання та тренування. Проте їх використання значно підвищує ефективність навчально-тренувального та