В.Р.Малкін та Л.Н.Рогальова [9; 53] застерігають тренерів та спортивних психологів щодо вибору напряму застосування вказаних методів при спортивній підготовці. Дані досліджень дають підставу стверджувати,що методи саморегуляції безпосередньо впливають в процесі регуляції на діяльність фізіологічних систем та їх стабілізацію, забезпечуючи таким чином відновлювальний ефект та стабільність вегетативних та психічних станів готовності. Коли провідна роль у регуляції належить системам вищого психологічного рівня, засоби саморегуляції не мають ефективного впливу на спортсмена, вони лише корегують стан спортсмена і забезпечують стабільність виступів. Це потрібно враховувати при плануванні навчально-тренувального та змагального процесів і на основі цього підвищувати їх ефективність.

Психоформуючі тренування:

В.Р.Малкін та Л.Н.Рогальова розробили такий метод саморегуляції, як психоформуючі тренування (ПФТ). На їх думку ПФТ дозволяє виправляти недолік саморегуляції за допомогою регуляції механізмів вищого психологічного рівня, а саме: настанов та мотивів. Це досягається завдяки конкретному спрямуванню систем мотиваційних, емоційних та цільових настанов, які визначаються залежністю від завдань конкретної діяльності.

В.І.Воронова в своїй роботі зазначає, що ефект ПФТ базується на послідовності проходження певних психологічних засобів впливу,які складаються з трьох етапів:

Настановчий - формуються настанови, що ведуть від реалізації самонавіювань до реалізації більш складних психічних станів.

Формуючий – формуються настанови різного рівня складності шляхом створення у спортсмена адекватної самооцінки за допомогою самокритики та самопереконання.

Закріплювальний – відбувається реалізація та стабілізація створених настанов, де ефективність саморегуляції проявляється в ефективності змагальної діяльності спортсмена.

Психокорекція:

Б.П.Яковлєв [53; 67] пропонує використовувати психокорекцію для підвищення якості працездатності та стимуляції спортивних дій. Як він вважає, психокорекція – це психологічні впливи, що відповідно до індивідуальних особливостей застосовуються до спортсмена і мають відновлювану спрямованість за допомогою вибіркових впливів на нього. Вчений доводить, що ефективність психокорекції залежить від вибору методів психодіагностики, оцінки стану спортсмена, оцінки ефективної діяльності та оцінки адекватного вибору методів саморегуляції.

Отже, на основі аналізу та опрацювання існуючих даних щодо методів саморегуляції навчально-тренувальної та змагальної діяльності спортсмена, можна зробити такий висновок: саморегуляція психічних станів спортсмена закономірно повинна займати одне з провідних місць у психологічному забезпеченні, бо як було вище сказано, виграє той спортсмен, психологічний стан якого сформований та стабільний. Оскільки проявів психологічного стану спортсмена, які мають місце в його спортивній діяльності та особистому житі дуже багато, то знання й використання необхідних методів саморегуляції дозволяють значно покращити їх ефективність. Специфіка застосування та зміст відповідного методу саморегуляції залежить від рівня тривожності спортсмена, його стадій перенапруження, етапу спортивної підготовки, завдань цього етапу, рівня оволодіння навичками саморегуляції, специфіки видів спорту та індивідуально-вікових особливостей спортсмена тощо. Сприяти прискоренні та підвищенні ефективності засвоєння методів саморегуляції можна за допомогою застосування в процесі їх проведення відповідно підібраної музики та кольорового оснащення приміщень, де проводяться заняття. На основі існуючих даних стверджуємо, що за допомогою правильного застосування методів саморегуляції можна значно підвищити ефективність навчально-тренувальної та змагальної діяльності спортсмена.

1.3.

1.3.1. Мимовільна саморегуляція.

За даними досліджень М.В.Гриньової [11], І.В.Сингаївської [63], С.Д.Максименка [38], В.Барвника [], З.Фрейда [9], І.П.Павлова та І.С єченова [11], Я.О.Понамарьова було доведено, що механізми протікання психологічних процесів особистості, в тому числі і протікання механізмів саморегуляції, відбуваються на двох рівнях – усвідомленому, який включає перш за все знання, та неусвідомленому, що виступає переважно емоційним. Також вони наводять дані про те, що ці два рівні протікання психічних процесів взаємопов’язані між собою та відповідно взаємовпливають один на одного.

В своєму доробку М.В.Гриньова [11] зазначає, що основою формування саморегуляції виступає діяльність та визначає її як психологічний процес, що цілком логічно веде до того, що саморегуляція, як і психологічні процеси, протікає на усвідомленому та неусвідомленому рівні. В її праці ще наводяться дані про те, що на ефективність та результативність діяльності, в нашому випадку спортивної, мають вплив як і усвідомлена саморегуляція, так і неусвідомлена.

На даному етапі сучасної психології значна кількість досліджень присвячена вивченню усвідомленій саморегуляції, а мимовільна і надалі залишається менш дослідженою. Це і спонукало нас до більш детального розгляду мимовільної саморегуляції, що надалі приведе до використання отриманих даних в спортивній діяльності та відповідно до підвищення її ефективності.

Діяльність особистості, а відповідно і саморегуляцію, в своїй праці С.Д.Максименко [38] поділяє на довільну та мимовільну. Розглянемо його погляд щодо розуміння мимовільної діяльності та саморегуляції особистості. Мимовільною він називає ту діяльність та саморегуляцію, яка характеризується неусвідомленими діями та рухами, а в свою чергу довільна – завжди свідомими. Неусвідомлюваними рухами та діями виступають безумовно – рефлекторні рухи, що викликаються безумовними подразниками і здійснюються підкірковими відділами центральної нервової системи. Мимовільна діяльність пов’язана із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб, а поглянувши з точки зору спорту, мимовільна діяльність направлена на оптимізацію навчально – тренувального та змагального процесів для покращення їх результативності. Мимовільні рухи можуть також виступати і умовно – рефлекторними, але вони не усвідомлюються та не контролюються, тому що діють раптово та несподівано[62].

На думку В.Баранника [ ], А.Захарової та І.Боязітової [ ] саморегуляція відбувається на усвідомленому та неусвідомленому рівнях, та відповідно містить в собі когнітивний та емоційний компоненти. Когнітивний компонент відображає знання людини про себе, а емоційний - ставлення людини до себе. В основу когнітивного компонента саморегуляції покладено порівняння себе з іншими, зіставлення власних