В власній наукові доробці І.Чеснокова (1977 р.) зазначає, що на основі синтезації когнітивного та емоційного компонентів формується єдина цілісна психорегуляція, в якій компоненти нерівномірно розподілені в часі , і цим самим ускладнюють процес її становлення. Складність пов’язана з різними рівнями усвідомленості, адекватності, стійкості та формами взаємодії когнітивного та емоційного компонентів, адже вони повинні змістовно та генетично поєднатися, але в реалії часто суперечать одна одній. Також І.Чеснокова [ ] зазначає, що під час становлення цілісного процесу саморегуляції провідна роль належить емоційному компоненту, тобто мимовільній саморегуляції, бо саме на її основі проявляються недостатньо сформовані компоненти саморегуляції та відбувається їх введення в сферу свідомого. Далі, через мимовільну саморегуляцію, проходить узагальнення найважливішого та на основі синтезу довільної та мимовільної саморегуляції виникає цілісна саморегуляція. В ході досліджень було встановлено, що когнітивний та емоційний компоненти саморегуляції впливають та викликають зміни в загальному процесі регулювання, який в свою чергу також має вплив на власні компоненти саморегуляції [ ]. Цей взаємовплив потрібно враховувати при формуванні саморегуляції, а також при використанні її для покращення ефективності навчально – тренувального та змагального процесів.

Варто також розглянути працю І.Сингаївської [ ], в якій вона проводить характеристику двох основних типів саморегуляції – мимовільної та довільно, але ми більш детально розглянемо мимовільну саморегуляцію, відповідно до поставленого завдання.

В роботі зазначається, що реактивна (умовно – рефлекторна), імпульсивна, ситуаційна та польова регуляція виступають різновидами мимовільної. Ситуаційна та імпульсивна регуляція різняться за детермінантами: при ситуаційні регуляції детермінація є зовнішньою та обумовлюється оточенням, а при імпульсивній регуляції детермінація є внутрішньою та обумовлюється внутрішнім імпульсом. В кожному конкретному випадку мимовільної саморегуляції виокремити ситуаційність та імпульсивність можна лише умовно – аналітичним шляхом, адже в мимовільній регуляції проявляється в різній мірі як ситуаційність, так і імпульсивність.

І.В.Сингаївська [63] зазначає, що ситуаційна та імпульсивна мимовільна регуляція здійснюється «мимовільно», незалежно від свідомої дії, та виступає безконтрольною формою діяльності. На основі вищенаведеного можна стверджувати, що мимовільна саморегуляція значно впливає на протікання психічних процесів, і в свою чергу через них на ефективність спортивної діяльності.

Також варто звернути увагу на думку М.В.Гриньової [11; 12], яка констатує, що саморегуляцію іноді визначають як мимовільний психічний процес, що не відображає повністю її зміст, бо подає її у відриві від розумової діяльності. Широке розповсюдження отримало розуміння саморегуляції діяльності як проблеми управління людини власними діями, як результат її вольових зусиль. Однак численні дослідження показали, що людська діяльність регулюється єдністю свідомих і несвідомих психічних феноменів. Саморегуляція повинна розглядатися через проблему співвідношення свідомого й несвідомого, довільного й мимовільного, через їх взаємопереходи і взаємообумовленість в єдиній системі цілісного психічного саморегулювання.

Першим, хто широко поставив питання про вплив неусвідомлених форм психічної діяльності на поведінку людини, був Зиґмунд Фрейд [69]. Він вважав, що акт уваги може бути мимовільним, коли об’єкти усвідомлюються самі по собі, і довільним, коли предмети усвідомлюються цілеспрямовано. Він виділяв різницю між довільною і мимовільною саморегуляцією і вказував на те, що на підсвідомому рівні відбувається «чорнова робота», а на рівні свідомості об’єктивізація діяльності. Звідси випливає, що людська діяльність регулюється єдністю свідомих і несвідомих психічних процесів [58], і це необхідно враховувати при плануванні навчально - тренувальних та змагальних процесів.

За Л.Гуровою [] мимовільні процеси саморегуляції розділяються на три класи: неусвідомлені механізми свідомих дій; неусвідомлені збудники свідомих дій; «надсвідомі» процеси . При формуванні саморегуляції велике значення мають неусвідомлені механізми усвідомлених дій, які включають в себе неусвідомлені автоматизми, неусвідомлені установки та неусвідомлені супроводження свідомих дій. Вищенаведені класи є визначальними в формуванні саморегуляції діяльності [].

Я.О.Пономорьов []виділив різницю між усвідомленими та неусвідомленими актами здійснення діяльності, та зазначив, що на підсвідомому рівні відбувається «чорнова робота» запланованої діяльності, яка на свідомому рівні стає більш результативнішою. Розділивши діяльнісно – мислительний процес на шість рівнів, він коротко провів його характеристику: мислення на першому рівні відбувається за рахунок маніпулювання з предметами та досягається несвідомо; на другому рівні іде вербалізація; на третьому мислення та діяльність проходить за допомогою планів образів, а підсилюється цей процес на четвертому рівні; повністю мислення і діяльність стає усвідомленим процесом на п’ятому та шостому рівні. Знаючи структуру діяльнісно – мислительних процесів та їх характеристику можна правильно підібрати на їх основі методи та засоби тренувань, і цим підвищити його результативність [ ].

Отже, на основі вищенаведених даних, можна стверджувати що мимовільна саморегуляція значно впливає на ефективність протікання навчально – тренувальних та змагальних процесів.

1.3.2. Поняття «адаптивна саморегуляція» з точки зору психології спорту

Сучасні умови життя і діяльності висувають підвищені вимоги до регуляційних механізмів організму людини, в тому числі і до механізмів пристосування до цієї регуляції. Вищевказані механізми в різних дисциплінах, включаючи і психологію спортивної діяльності, виступають під поняттям «адаптивної саморегуляції». Дані, які можна отримати в результаті дослідження цієї проблеми,посприяють оптимізації навчально – тренувального та змагального процесів, а також підвищенню ефективності протікання механізмів цих видів діяльності. Звідси випливає, що дослідження проблеми адаптивної саморегуляції, в тому числі і в аспекті психології спорту, набуває все більшої її актуальності та зацікавленості зі сторони спеціалістів різних видів діяльності.

Важливо також зазначити, що досліджувати проблему