активності як системно-організований психічний процес по ініціації, побудові, підтримці всіх видів і форм внутрішньої і зовнішньої активності, які направлені на досягнення прийнятних суб’єктом цілей, та управління ними. Як гнучкий, цілісний та індивідуалізований механізм вона забезпечує процесуальну регуляцію діяльності [49]. В своїх дослідженнях вони довели, що важливою умовою, яка забезпечує реалізацію суб’єктної активності і прояв самостійності, є регуляційний досвід. Специфіка регуляційного досвіду оприділяється зв’язаністю його змісту з процесами регуляції діяльності і саморегуляції власних зусиль людини. Регуляційний досвід являє собою підсистему цілісного досвіду, який розглядається як динамічна система, що включає в себе інформацію про внутрішній і зовнішній світ, яка отримана безпосередньо–чуттєвим і опосередкованим шляхами, наповнена особистісним смислом і визначає направленість активності людини.
Регуляційний досвід має такі характеристики: 1)саморегуляція являє собою структуровану систему образно представлених знань, умінь, переживань, від якої залежить успішність діяльності та поведінки; 2)саморегуляція включає широкий клас суб’єктно і суб’єктивно переживаючих та сприймаючих регуляційних процесів, які зв’язані з усвідомленням і рефлексією, цілеспрямованістю, привичною активізацією, умілістю в діях і узгодженістю зусиль; 3) регуляційний досвід набувається в процесі природного розвитку і під впливом навчання та виховання. Визначальною для його формування і удосконалення є самостійно проектуюча активність, яка забезпечує постійне оновлення регуляційного досвіду як інформаційної системи; 4)регуляція не завжди піддається усвідомленню, але тим не менше багато чому визначає повсякденну діяльність особистості; 5) виступаючи як результат рефлексії минулої активності, саморегуляція використовується при проектувальній діяльності та визначає її успіх в теперішньому і стратегію в майбутньому; 6) саморегуляція сприяє формуванню системи критеріїв та оцінок, включаючи вимоги і норми, на які орієнтується особистість; 7) саморегуляція має свою структуру, компоненти якої (ціннісний рефлективний, звичної активізації,операційний досвід і досвід співпраці) в взаємодії забезпечують встановлення суб’єктної активності.
А.К.Осницький, Н.В.Бякова, С.В.Істомина [49] в своїх дослідженнях довели, що людина як особистість, зацікавлена в збереженні і розвитку своїх позицій в навколишньому світі, і як суб’єкт активності реагує на зміну своїх станів, на зміни в середовищі, а головне, знаходить свою творчу сутність, проектує свою поведінку й діяльність, спираючи на існуючий регуляційний досвід. Вони вважають , що рівень сформованості регуляційного досвіду і його окремих компонентів є необхідною умовою ефективної навчально-тренувальної та змагальної діяльності особистості. В їхніх дослідженнях було виявлено зв'язок і вплив показників саморегуляції на успішність діяльності особистості, в основі яких лежать три основні компоненти: когнітивний, поведінковий, емоціональний, а також було виявлено тісний взаємозв’язок між цими компонентами. Ці вчені в віковому діапазоні 8-12 років виявили тенденції до підвищення рівня і ролі сформованості механізмів саморегуляції,а також те,що з віком зменшується кількість помилок рефлексії та збільшується стабільність в діяльності і адекватності оцінки своїх можливостей[49].
За дослідженням Г.І.Щукіної [11], перехід школяра на рівень творчої активності - свідоцтво значного стрибка в загальному розвитку особистості, свідоцтво значної сили його внутрішніх процесів , його саморегуляції і самоорганізації. Характеризуючи навчальну діяльність, Г.І.Щукіна відмічає, що «…становлення учня в навчальному процесі обумовлено зміною регулятивних механізмів. Рівень саморегуляції - основний показник особистості школяра, яка формується».
В.І.Розов [58] розглядає саморегуляцію як провідну підсистему в структурі психосоматичної адаптивності. Розвиток адаптивності здійснюється через формування та удосконалення механізмів саморегуляції. Підсистема саморегуляції включає три взаємопов’язані механізми – функціональні, операційні, мотиваційні. Функціональні механізми пов’язані з певними структурами біологічної організації людини. Операційні належать до характеристик людини як суб’єкта діяльності. Мотиваційні включають усі види мотивації – від органічних потреб до ціннісних орієнтацій[60].
І.В.Сингаївська [63] в своїй праці зазначає, що найважливішим механізмом саморегуляції виступає рефлексія,оскільки вона дозволяє посісти зовнішню стосовно себе та своїх дій позицію, що й уможливлює їх саморегуляцію. Як вона стверджує, у психології прийнято розглядати процес оволодіння своєю діяльністю як передачу функцій управління від дорослого дитині. Оволодіння своєю діяльністю в ґенезі можна уявити як формування вміння будувати дії та відповідно до вимог дорослого , в результаті чого у дитини формується здатність самостійно висувати вимоги до себе і діяти згідно з ними.
Щоб зрозуміти механізм особистісної діяльності, на думку І.В.Сингаївської, необхідно розглядати два ступені єдиного процесу саморегуляції діяльності : здатність регулювати її відповідно до зовнішніх вимог та здійснювати саморегуляцію на основі власних норм діяльності. Шлях ефективного діяльнісного розвитку такий: від виконання власних норм діяльності під керівництвом учителя та під впливом колективу – до самостійного виконання цих норм, від зовнішнього управління – до самостійного управління своєю поведінкою, від зовнішніх вимог до вимог , що висуваються до самого себе [63].
Про ефективність діяльності та її результативність можна говорити лише тоді , коли особистість сама є суб’єктом регуляції своєї власної діяльності, тобто коли регуляція діяльності та поведінки особистості відбувається як саморегуляція. І.В.Сингаївська в своїй роботі констатує, що феномен саморегуляції полягає в тому, що людина поєднує в одній особі позиції і суб’єкта , і об’єкта регуляції. Адже коли особистість здійснює цілу низку певних дій, але завдяки контролю чи під впливом іншої людини, то неможливо зробити певні висновки про ефективність її діяльності. Специфіка регуляції власної діяльності полягає в тому, що вона психологічно являє собою саморегуляцію власної діяльності.
В цій праці ще І.В.Сингаївська звертає увагу на те, що саморегуляція діяльності та поведінки проявляється як здатність особистості довільно керувати своїми діями і вчинками відповідно до певних прийнятих норм і принципів. Такі вчені як М.Й.Боришевський, С.Г.Якобсон зазначають, що питання саморегуляції власної діяльності тісно пов’язані з центральною проблемою виховання –