С.Г.Якобсон [63] називає саморегуляцією ту важливу форму нормативної детермінації діяльності та поведінки , яка забезпечує самостійне і добровільне дотримання норм діяльності без зовнішнього контролю. Дотримання норм діяльності без такого контролю означає, що дитина поєднує функції суб’єкта й об’єкта регуляції відносно себе самої, і тоді регуляція набуває у неї характеру саморегуляції. Показником високого рівня саморегуляції є також уміння суб’єкта передбачати віддалені результати своєї діяльності.

Він зазначає, що у процесі розвитку дитина поступово звільняється від ситуаційності поведінки та діяльності , стає здатною довільно організовувати їх. Визначаються три основні параметри довільності : цілеспрямованість, опосередкованість та усвідомленість. Для розвитку всіх цих параметрів , а особливо цілеспрямованості діяльності (тобто спрямованості на свідомий образ передбачуваного бажаного результату), дуже важливо вдосконалювати вміння прогнозувати діяльність та поведінку як свою , так і оточуючих. Для здійснення довільної діяльності необхідно вміти прогнозувати, передбачати, уявляти майбутню ситуацію та її наслідки [63].

М.В.Савчин [61] уважає, що одним із результатів вдосконалення трудової діяльності старшокласників є формування в них саморегульованої функції діяльності, за якою учень стає суб’єктом поведінки і діяльності та об’єктом управління. Розвиток потреб і здібностей здійснюється найбільш успішно в умовах поєднання навчання і праці, коли вони виступають як різні способи єдиної, цілісної життєдіяльності людини. Саморегуляція виховує відповідальне ставлення до праці. Суть саморегуляції полягає у спроможності особистості долати прагнення до задоволення миттєвих потреб в інтересах об’єктивно і суб’єктивно більш цінних, але віддалених у часі і просторі цілей[58].

Проблема саморегуляції і самоконтролю в рамках теорії навчальної діяльності розглядається у роботах А.К.Маркової [58]. Під саморегуляцією вона розуміє «свідому постановку суб’єктом цілей на основі наступних видів діяльності та підлягання їм способів своєї навчальної діяльності». А.К.Маркова визначила два рівні саморегуляції. Перший рівень характеризується наявністю у дитини таких операцій , як постановка завдань , пошук способів дії, вибір способів самоконтролю. І, що особливо важливо , самостійний перехід від одного етапу до іншого. Показником сформованості другого рівня саморегуляції є вміння школярів співвідносити різні види діяльності.

Як свідчать дослідження Л.І.Божович [2], на час вступу до школи у дітей виникає такий рівень розвитку мотиваційної сфери, який дозволяє їм діяти згідно з прийнятим наміром. Це новоутворення складається на кінець дошкільного віку і є початковим етапом формування довільності поведінки і діяльності дитини. Після п’яти років у дітей виникає активний інтерес до норм і правил поведінки та діяльності як орієнтирів і підстав для довільного управління своєю діяльністю. Значна частина дітей шести-семи років цілком свідомо дотримується норм в ситуації вибору певних дій.

Ю.А.Миславський [43] пов’язує саморегуляцію з емоційною сферою учня. Він вважає переживання збуджувальним ефектом до активності людини і формування саморегуляції. Під саморегуляцією особистості він розуміє «процес підтримування в людині такої продуктивної активності , яка вимагає від неї певної роботи над собою, а тим самим у вищих своїх проявах включає і момент розвитку її як особистості». Саморегулююча система реалізує «витривалість показників її роботи», шляхом внутрішніх змін, породжуваних самою системою відповідно до законів її організації. Саморегуляція у навчанні – це оволодіння засобами виконання навчальних операцій таким чином , щоб будь-яка зміна умов завдання , зустріч з різними утрудненнями спричиняли таку дію мислення, яка призводить до самостійного розв’язку завдання чи проблеми [58].

Навколишній світ та школа посилає дитині потік інформації, яку сприймає чи не сприймає дитина, і яка викликає певну реакцію у її свідомості. Вивчення закономірностей всіх цих явищ надзвичайно важливе в процесі навчання й виховання школяра. Так, С.Л. Рубінштейн [63] вважав, що будь-яка здібність людини складається з двох основних компонентів – системи спільно опрацьованих операцій, через які здійснюється діяльність, і тих психічних процесів, які визначають функціонування операцій і здійснюють процеси регулювання. При цьому процеси регулювання він уважав «ядром» або загальним компонентом розумових здібностей [58].

М.В.Гриньова [11] розуміє поняття «саморегуляція» як багатогранне психолого-дидактичне утворення, що розглядається як процес і результат навчальної діяльності, якій притаманна специфічна структура і технологія організації, що забезпечує оволодіння учнями процедурами цілісного процесу навчання. А сам процес саморегуляція формується шляхом здійснення навчальної діяльності. Це пов’язано з появою у свідомості учня новоутворень, основою яких є сприймання навчальної задачі і рефлексія навчальних дій.

М.В.Гриньова розробила авторську концепцію саморегуляції як багатофакторного феномена, який сприяє створенню простору для особистості. Сутність концепції полягає у визначенні саморегуляції як психо-соціального утворення, яке формується на основі виконання навчальних операцій в певній послідовності, які створює динамічний стереотип у діяльності. Вона по новому педагогічно тлумачить саморегуляцію , тобто саморегуляція виступає сформованою сукупністю навичок рефлексивного сприймання змісту завдання і оволодіння засобами виконання таким чином, щоб будь-яка зміна умов завдання, зустріч з утрудненнями спричиняла таку дію мислення, яка призводить до самостійного розв’язання завдання чи проблеми, що забезпечує розвиток і саморегуляцію вчителя і учня.

Вона вважає, що навчальна діяльність для учня повинна стати продовженням природних процесів саморегуляції, в якій зовнішнім впливом для учня є навчальне завдання з утрудненням. Вчителю необхідно сформувати такі механізми , які б спонукали учня до подолання утруднення і успішного виконання поставленої задачі[11].

М.В.Гриньова доводить в своїй праці, що саморегуляція – це вміння людини бачити кінцеву мету діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення і добиватися здійснення. Результатом саморегуляції є виховання цілеспрямованості, організованості, уміння володіти собою. Саморегуляція має певну структуру, яка є єдиною