для всіх видів діяльності : мета діяльності, модель значущих умов, програма дій, оцінка результатів та їх корекція (О.О.Конопкін, О.А.Осницький, В.С.Юркевич та інші). Саморегуляція, на її думку, виступає здатністю індивіда створити програму діяльності і на цій основі керувати своїми діями і станом. Компоненти саморегуляції є оптимально-послідовними віхами, що призводять до одержання кінцевого результату, а при застосуванні до кожного поставленого завдання науково-обгрунтованої послідовності дій складові компоненти саморегуляції «прокручується» в голові кожен раз в чіткій послідовності при здійсненні процесу виконання поставленого завдання. Саморегуляція є вищим ступенем діяльності, коли вміння виконувати певні операції перетворюється на навички, а послідовність їх здійснюється автоматично. Формування механізмів саморегуляції організовує навчальну роботу учнів, озброює вміннями самостійного виконання завдань, закладає основи вміння вчитися [14].
М.М.Амосов [11] говорив, що «…людина – це найскладніша саморегулююча, самонавчаюча і самоконтролююча система» , звідки виступає, що головною задачею вчителя є розширення саморегуляції на інтелектуальну сферу, тобто формування навички саморегуляції різних видів діяльності на умовно-рефлекторному рівні. Він вважав, що саморегуляція притаманна всім природним об’єктам і проявляється в стабільності стану при дії зовнішніх факторів і забезпечує функціонування природних живих систем [12; 13].
1.1.2. Структура саморегуляції діяльності та її основа формування.
Діяльність та вміння як основа формування саморегуляції:
М.В.Гриньова [14] вважає, що діяльність формує саморегуляцію особистості та є її основою розвитку. Будь – яка діяльність складається з послідовності певних операцій, сукупність яких веде до реалізації компонентів саморегуляції та пов’язана з відпрацюванням відповідних умінь. Найважливішою категорією діяльності є її предметність, яка відображає матеріальний світ та активну перетворюючу роль суб’єкта. Кінцевим ефектом будь-якої діяльності виступає перетворення дійсності. Звідси видно, що діяльність людини виступає спочатку як матеріальна, а пізніше як теоретична діяльність. Діяльність суб’єкта завжди пов’язана з потребою і породжується зіткненням потреби з опором здійсненню дії людини, до якого додається соціальний опір у вигляді норм та правил. Тому людська діяльність має предметний та соціально – історичний характер. Діяльність як функціонування суспільної системи неможлива без її духовного забезпечення, і чим вищий рівень діяльності,тим сильніша потреба в її духовності. Основним вихідним видом людської діяльності виступає праця, а всі інші види діяльності є похідними від неї. Праця – це цілеспрямована діяльність, яка носить свідомий, цілеспрямований і суспільний характер.
Діяльність, як видно з праці М.В.Гриньвої [11], складається з таких компонентів: мета, суб’єкт, предмет, засіб, процедура, зовнішні умови та продукт. Мета – це складне динамічне утворення, спрямоване на кінцевий результат, який є етапом досягнення предмета потреби, вона виступає передумовою майбутнього результату діяльності. Субєкт за О.М Леонтьєвим розглядається як «функціональний орган», який реалізовує певну діяльність. Засоби, в свою чергу, забезпечують створення готовності суб’єкта до певної дії та реалізації її адекватними способами. Процедура діяльності – це технологія одержання бажаного продукту, порядок виконання ряду послідовних дій. Продуктом виступає кінцевий результат діяльності [13].
За О.М.Леонтєвим [11], діяльність – це процес активності суб’єкта, який відповідає мотиву, дія, що відповідає тій чи інші її цілі, та операція, яка відповідає умовам, у яких вона здійснюється. Діяльність учня, її спрямування, розвиток та організація є тією ланкою, за допомогою якої створюються умови розвитку здібностей дитини, формується готовність та здатність до самодіяльності та самоосвіти.
Як вище було вже сказано, ефективність діяльності залежить від відпрацювання певних умінь. Термін «уміння» означає володіння складною системою психічних та практичних дій, необхідних для доцільного регулювання діяльності за допомогою наявних у суб’єкта знань та навичок. Виділяються такі групи умінь,які найбільше пов’язані з формуванням саморегуляції діяльності: 1)предметні вміння, формуються в процесі здійснення спеціальної діяльності; 2)навчально – організаційні, які полягають в самоорганізації та саморегуляції власної діяльності.
Виділяємо певні вміння, відповідно до компонентів саморегуляції, від яких залежить ефективність діяльності. При поставленні мети потрібно її усвідомити а складаючи модель значущих умов необхідно проаналізувати зміст завдання та визначити істотні ознаки об’єктів і характер взаємозв’язків між ними. Програма дій передбачає здійснення дії за заданим алгоритмом, а корекція – перевірку виконаної роботи та виправлення допущених помилок. Останній компонент саморегуляції передбачає вміння оцінити даний етап дій та його результати, зіставити одержаний результат з еталоном правильного результату та оцінити ступінь збігу [15]. Вищенаведені дані дозволяють стверджувати, що за допомогою діяльності можна сформувати саморегуляцію на високому рівні, а сформувавши відповідні вміння можна покращити як ефективність самого процесу саморегуляції, так і процесу різних видів діяльності особистості [11; 15].
Структурні компоненти саморегуляції:
У 1980 році на ХХІІ Міжнародному конгресі психологів в Лейпцигу О.А.Конопкін висунув тезу про те, що для діяльності людини усвідомлення регулювання є вищим рівнем саморегуляції, а також сформулював основні принципи(системність,активність,усвідомленість), структуру та компоненти саморегуляції діяльності. Він відмітив, що аналізуючи діяльність всі психічні явища можна розглядати у співвідношенні з конкретними ланками регулювання , визначаючи тим самим їх місце та роль в процесах регуляції.
В працях О.А.Конопкіна [11; 26] зазначається, що саморегуляція має єдину структуру для всіх видів діяльності та складається з таких компонентів: мети діяльності, моделі значущих умов, програми дій, оцінки результатів та їх корекції. Мета діяльності – це спрямованість активності на проміжний результат, який є етапом досягнення предмета потреби. Мета тісно пов’язана з мотивом, який спонукає людину до діяльності. Для ефективної діяльності потрібно вміти усвідомлювати мету своїх дій та співвідносити їх з мотивами діяльності, в яку ці дії включені. Мета формується як складне динамічне утворення в єдності двох сторін: образу цілі та рівня