його досягнення, і чим яскравіший майбутній образ, тим активніша робота для його досягнення. Модель значущих умов в процесі саморегуляції виступає джерелом інформації про умови діяльності, допомагає визначити особливості ситуації та адекватно відреагувати на неї. Модель значущих умов є динамічним утворенням, яке в ході діяльності поповнюється та уточнюється, і може зайняти більше часу ніж виконання програми дій. Програма дій виступає у вигляді алгоритму , який містить правила і порядок дій , в результаті виконання яких отримується кінцевий результат. Оцінка результатів – формальне відображення отриманого результату, вона приховує таку найважливішу сторону діяльності як сутність відхилення від стандарту. За допомогою оцінки здійснюється зворотній зв'язок, який несе інформацію про правильність чи хибність кінцевого результату та дає можливість перевірити особливості варіантів рішень, за допомогою яких отримано результат. Дія оцінки завершує процес регулювання. Формування саморегуляції сприяє переходу оцінки в самооцінку, при цьому формуються такі особисті якості, як уміння контролювати свої дії та критично оцінювати свою роботу. Контроль – це уміння помітити допущені помилки, а корекція – їх виправлення, ці два процеси взаємопов’язані. Контроль здійснюється поетапно,починаючи з перших етапів виконання завдання та виступає в ролі керівника, що корегує виконання дії. Він сприяє розвитку адекватного «я» - образу і самооцінки [11; 12; 13; 14; 15].
За І.В.Сингаївською [63], саморегуляція діяльності – це свідоме довільне управління власною діяльністю у відповідності з інтеріоризованими (перехід зовнішнього плану дій в внутрішні процеси)нормами діяльності, а структуру саморегуляції власної діяльності можна визначити так:
· розуміння ситуації ;
· планування власних дій і вчинків;
· прогнозування наслідків діяльності ;
· вибір способу діяльності ;
· вольове зусилля з метою утримання від дії чи її активізації;
· самоконтроль.
1.1.3. Аспекти саморегуляції.
М.В.Гриньова [11] в свої праці виділяє такі аспекти саморегуляції: соціальний, психологічний та педагогічний, але ми в цьому підпункті розглянемо соціальний та педагогічний аспекти саморегуляції, так як психологічний аспект був розглянутий на початку роботи.
Соціальний аспект:
Людина є часткою суспільства, з яким вона знаходиться в взаємодії і яке формує її індивідуальність, а відбувається це за рахунок різних видів діяльності. М.Гузик вважає, що саморегуляція діяльності забезпечує функцію управління навчально – виховним процесом, яка здійснює регуляцію особистого вибору дитини індивідуального старту,мети та змісту діяльності,темпу проходження та рівня складності програми діяльності. Г.І.Щукіна [11] відмічає, що «…становлення особистості учня в різних процесах діяльності обумовлено зміною регулятивних механізмів, де рівень саморегуляції – основний показник особистості школяра, що формується.
В праці М.В.Гриньової [11; 14] зазначено ,що сучасне суспільство приділяє велику увагу таким якостям, як творча ініціатива, трудова активність та готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин, які виховуються в процесі формування саморегуляції. При саморегуляції керуючі фактори не впливають на систему ззовні, а виникають в ній самовільно. Без цього неможливий прояв власного «я», сполучення особистості з потребами суспільства, функціонування системи «людина – суспільство». Стаючи у процесі соціалізації суб’єктом діяльності, особистість здійснює процес самовизначення, де соціальним самовизначенням є розуміння свого місця в суспільстві. Саморегуляція – це вміння бачити кінцеву мету, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення і домагатися здійснення. Результатом саморегуляції є виховання спрямованості, організованості, уміння володіти собою. Саморегуляція – це здатність індивіда створити програму діяльності і на цій основі керувати своїми діями та станом. Вона організовує діяльність учня, озброює навичками самостійно виконувати завдання, закладає основи вміння вчитися та самовиховання. В свою чергу самовиховання складається з самоконтролю (засіб керування своєю поведінкою) і самовдосконалення(мета самовиховання – ідеал). Особливого значення в процесі становлення особистості та формування її саморегуляції набуває родина, де діти вчаться поєднувати особисті інтереси з суспільними.
Педагогічний аспект:
Саморегуляція різних видів діяльності формується в ході постійної «чорнової роботи», коли відпрацьовуються вміння та навички виконання відповідної діяльності, де основою, на якій формується духовний світ та саморегуляція людини, є трудове зусилля. Між саморегуляцією дій та поведінкою існує двобічний зв'язок, тому що виховання організованості та активності створює умови для успішного навчання та діяльності. Сформовані та відпрацьовані навички (стереотип) саморегуляції діяльності дозволяють виконувати їх в нових ситуаціях і умовах, а відсутність стереотипу веде до безсистемності.
Педагогічні умови (загальна постановка справи, традиції, спрямованість роботи колективу, особистісні якості педагога, вплив навколишнього середовища) впливають на процеси саморегуляції діяльності(усвідомлення мети завдання, умов його виконання, програми дій, оцінки та корекції діяльності) та процеси саморегуляції поведінки(уміння долати труднощі та регулювати власну поведінку залежно від обставин, самодисципліна та самовиховання). Саморегуляція виступає біо- та психосоціальним явищем, тому використання її в різних видах діяльності забезпечує різнобічний розвиток особистості. Процес формування саморегуляції є спеціальною діяльністю ,в якій здійснюються пізнавальні процеси та соціалізація особистості. Цей процес невіддільний від виховання моральних потреб відповідної мотивації, які за Р.Шакуровим діляться на три групи : соціальні, особистісні та діяльнісні. А також виділяють такі види мотивації, як зовнішня і внутрішня, що знаходяться між собою в тісному взаємозв’язку . Мотивація виступає допоміжною рушійною силою в різних видах діяльності, а основою в цьому виступають – правило, порядок, регулювання. Щоб охарактеризувати ступінь сформованості мотивів навчально-тренувальної діяльності вводиться таке поняття, як научуваність, від якої залежить ефективність цієї діяльності. Н.Мєнчєнська [11; 13;15] приділяє значну увагу розвитку здатності до навчання ( научуваності ), в яке вона включає узагальнення діяльності мислення, його економність, самостійність, гнучкість та змістову пам'ять.
Всі знання, вміння і навички набуваються шляхом репродуктивного засвоєння, тобто усвідомлення розумової і практичної дії. Репродуктивні методи необхідні