Окремі психологи провідну роль в різних видах діяльності відводять спілкуванню, яке у свою чергу створює всі умови для успішної діяльності і активізує цей процес. Правильна організація пізнання, спілкування і праці - найважливіша умова для успішного функціонування навчально-тренувального процесу з метою всебічного розвитку.

За теорією засвоєння, яка розроблена П.Гельперіним існує п’ять етапів засвоєння нових дій : попереднє ознайомлення з дією, формування дії в матеріальному вигляді, формування дії у зовнішній мові, формування дії у внутрішній мові, перехід дії в глибокі згорнуті процеси мислення. Цей ланцюг показує перехід розумових дій із зовнішнього плану на внутрішній, що по-іншому називають інтеріоризацією [11; 14; 15]. Отже, звідси випливає, що саморегуляція займає чільне місце в педагогічних процесах та впливає на їх результативність.

1.1.4. Функції саморегуляції та принципи її формування.

Функції саморегуляції:

Визначенню функцій саморегуляції присвячені дослідження О.О.Конопкіна, Г.С.Никифорова, М.Й.Боришевського [36], зокрема М.Й.Боришевський виокремлює такі:

1)плануюча та прогностична функція, що включають моменти ціле покладання та моделювання;

2)селективна, що полягає в наданні переваги чи виборі певних поведінкових завдань відповідно до особистісно значущих принципів та цінностей, засобів та способів їх вирішення;

3)функція «самосубєктного впливу», тобто впливу особистості на власні психічні процеси і стани з метою їх оптимізації ( регуляція рівня інтелектуальної активності, емоційних проявів тощо );

4)коригуюча функція полягає в перебудові власної поведінки з метою подолання невідповідності між існуючими та запланованими наслідками певних дій і вчинків;

5)функція забезпечення процесу самостворення, самовдосконалення;

6)контролююча функція, яка полягає в контролі та оцінюванні особистістю власної поведінки.

У дослідженнях В.І.Моросанової [11; 44] увага зосереджена на таких функціях саморегуляції:

1. Планування відповідає за визначення та утримання цілей, рівень сформованості в людини усвідомленого планування діяльності чи поведінки.

2. Моделювання пов’язане з розвитком уявлень про систему зовнішніх і внутрішніх значущих умов, мірою їх усвідомлення, деталізованості та адекватності. Ця функція об’єднує оцінку якості та аналіз суперечностей чи орієнтацію в ситуації.

3. Програмування характеризує усвідомлене планування людиною власних дій, сформованість потреби в обмірковуванні їх способів та поведінки, здійснюваної задля досягнення окреслених цілей.

4. Оцінювання результатів охоплює рівень розвитку й адекватність оцінки особистістю себе та результатів власної діяльності й поведінки.

Отже, спираючись на вищенаведене , виділяємо такі психологічні функції саморегуляції, які, на нашу думку, відіграють провідну роль в діяльнісних процесах особистості: 1) плануюча та прогностична функція; 2) функція програмування; 3) функція регулювання; 4) селективна функція; 5) функція прийняття рішення; 6) функція самоконтролю і «самосубєктивного впливу»; 7) функція оцінки якості; 8) функція корекції [11; 36; 44].

Принципи формування саморегуляції:

М.В.Гриньова [11] на основі ретельного аналізу досліджень, які були проведені рядом вчених (Г.І.Щукіна, Ю.А.Кустов, В.А.Петровський, А.С.Макаренко, Г.С.Костюк, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, В.І.Давидов, І.В.Мороз) виділяє такі основоположні принципи формування саморегуляції:

Принцип етапності. Він забезпечує ритмічність та послідовність у виконанні кожної дії, які визначаються змістом ланок саморегуляції: визначенням мети діяльності та моделі значущих умов, складанням програми дій та її реалізація, оцінка результатів, їх аналіз і зіставлення з метою,а при потребі - корекція результату. Ці ланки саморегуляції і визначають циклічність діяльності. Здійсненням кожного компонента саморегуляції є дія, а виконання сукупності компонентів є діяльністю. Якщо здійснюється сукупність компонентів при багаторазовому повторенні, то закріплюється навичка організації діяльності – саморегуляція. Такий підхід необхідно застосовувати до кожного завдання, що спричинить формування саморегуляції, тобто виконання елементарних навчальних дій на рівні автоматизму, без чого неможливе підвищення ефективності діяльності.

Принцип усвідомленої перспективи. Цей принцип потребує глибокого розуміння і усвідомлення близьких, середніх і віддалених перспектив діяльності. При його реалізації повинна усвідомлюватися програма діяльності в обсязі даної дисципліни та цілі навчання як результати при виконанні кожного завдання. Саме ці ідеї знайшли свій вияв у працях А.Макаренка про перспективні лінії у навчанні і вихованні, які він розглядав як стимул людської діяльності. Він вважає, що навчальне завдання і мета завжди носять цілеспрямований характер, і є тією ланкою саморегуляції, яка постійно залишається усвідомленою.

Принцип паритетності. При формуванні саморегуляції вимагає суб’єктивної взаємодії педагога й учня. Відомо, що найбільш ефективно відбувається навчальний процес тоді, коли учень максимально активний , а педагог виконує консультативно-координаційну функцію. Цей принцип вимагає дотримання таких правил : встановлення суб’єктивних стосунків та застосування активних і інноваційних методів та форм навчання. Вчені зазначають, що знання можна передавати різними шляхами, основними з яких виступають такі:

1. Субєкт-обєктні стосунки, де учитель виступає суб’єктом, а учень об’єктом. За В.Петровським, суб’єкт – це особистість, яка здатна сама контролювати і захищати власні інтереси, а об’єктом діяльності виступає все те , що протистоїть суб’єкту як річ, на яку спрямована його активність. Учень розглядається як об’єкт та суб’єкт навчання, що є змістом реалізації суб’єкт-обєктних відносин.

2. Наставник-субєкт допомагає учневі усвідомити свої індивідуальні задатки, нахили і здібності, тобто суб’єкт-субєктні стосунки. Встановити ці стосунки допомагають інноваційні методи і форми навчання. Вони мають великі переваги над традиційними, тому що підвищують інтерес і ефективність діяльності.

Принцип розвиваючої діяльності. Над цією ідеєю працювали П.П.Блонський, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, В.І.Паламарчук та інші. Полягає у досягненні ефекту розвитку в діяльності. Розвитком є зміна, яка являє собою перехід від простого до складного. Всі матеріальні зміни виступають моментами розвитку і несуть у собі його як свою сутність