. Ознаки, які визначають поняття розвитку і «зміни»: зміна об’єкта полягає у зміні його властивостей, а якщо ця зміна набуває регулярного характеру і закріплюється у часі, то мова йде про розвиток. Зміна і розвиток реалізуються в діяльності , а навчально-виховний процес включається в процес розвитку дитини, а не надбудовується над ним. Вчені зазначають , що формування саморегуляції є процесом динамічним і з ростом дитини він зазнає розвитку. Накопичення кількісних і якісних змін спричиняє перехід від одних ступенів вікового розвитку до більш високих, при чому кожний ступінь якісно відмінний від інших. Розвиток психіки індивіда виступає активним саморегульованим процесом , структура якого є сталою , а зміст кожного компонента ускладнюються та зазнають розвитку. Діяльність буде розвиваючою тоді, коли на кожному її етапі вона буде здійснюватися на межі її можливостей, долаючи труднощі .
Принцип наступності потребує постійного забезпечення зв’язку між окремими сторонами , частинами, етапами і ступенями навчально-тренувального процесу. Наступність у формуванні саморегуляції полягає в тому, що через всю діяльність проходять такі завдання : побудова цілісної картини діяльності; чітке виконання кожного завдання; чітка організація виконання завдання. Принцип наступності опрацювали такі вчені, як І.В.Мороз, В.А.Петровський, Ю.А.Кустов . Вони зазначають, що даний принцип вимагає, щоб кожен елемент діяльності логічно повязувався з іншим,ґрунтувався на раніше засвоєних . Зміст поняття наступності у загальному вигляді зводиться до таких положень . Забезпечення взаємозв’язків у змісті і методах діяльності; здійснення опори на попередні знання та їх розвиток; здійснення посильних вимог з врахуванням змін особистості. Наступність припускає усвідомлення діяльності на більш високому рівні розуміння, підкріплення її новими знаннями , зв’язками та відношеннями, що підвищує її ефективність.
Принцип методу діяльності полягає в тому, щоб дитина розглядала свою діяльність у нових умовах, здійснювала її аналіз, синтез, класифікацію та збагачувалася досвідом діяльності. Діяльність виступає активним станом людини, а різні типи діяльності породжують різні рівні активності, які за Г.І.Щукіною мають три рівні: репродуктивно-наслідувальна; пошуково-виконавча; творча активність. Оскільки здатність до саморегуляції проявляється і змінюється в діяльності, то потрібно знайти такі види діяльності, у яких набуваються необхідні вміння. У діяльності учня в основному є перший і другий рівні активності, а перехід його на третій рівень свідчить про значний розвиток особистості та внутрішніх процесів саморегуляції та самоорганізації.
Принцип гнучкості. Полягає в умінні регулювати власну діяльність залежно від навчальної ситуації, в основі якої лежить усвідомлення своїх можливостей (самооцінка). Принцип гнучкості відкриває можливості індивідуалізації змісту і процесу діяльності та дає можливість перенести акцент діяльності на відпрацювання кожного компонента саморегуляції. Він допомагає реалізувати індивідуальні особливості.
Отже, використовуючи ці принципи [11] для формування саморегуляції різних видів діяльності, можна досягти значного підвищення її ефективності та суттєво посприяти різносторонньому розвитку особистості.
1.1.5 Технологія формування та відпрацювання компонентів саморегуляції.
Технологія формування саморегуляції:
На думку М.В.Гриньової [11; 15] технологія формування саморегуляції діяльності опрацьовує методи, засоби і формування процесу, спираючись на принципи саморегуляції.
Під методами, за допомогою яких формується саморегуляція, розуміють способи спільної діяльності педагогів і учнів в різних процесах діяльності, які спрямовані на досягнення відповідних цілей. Розрізняють зовнішню і внутрішню сторони методів саморегуляції. Зовнішня проявляється в різних способах здійснення діяльності, а внутрішня включає в себе цілеспрямованість діяльності, формування умінь та мотивації діяльності, а також насичення всієї діяльності відповідним психологічним змістом, в основі якого лежить саморегуляція і розвиток. Виділяють такі групи методів саморегуляції: інформаційні, евристичні, дослідницькі та практичні. За допомогою інформаційного методу засвоюються готові знання і зразки діяльності, які у сполученні з логічними діями здійснюють формування саморегуляції та розвиток особистості. Евристичні методи включають особистість в самостійну пошукову діяльність, а за допомогою дослідницьких методів здійснюється самостійна творча діяльність. Практичні методи сприяють розвитку різних видів вмінь і навичок та різних видів діяльності.
В праці М.В.Гриньової [11] виділено три групи засобів формування саморегуляції: логіко-технічні, соціотехнічні та психологічні.
Логіко-технічні засоби включають технологію організації та проведення власної діяльності та складаються з шести процедур: визначення цілей, діагностика ситуації, діагностика задачі, постановка проблеми, програма реалізації, контроль, оцінка і корекція. За допомогою цієї технології діяльність організовується згідно з компонентами саморегуляції , а також упорядковується робота зі змістом і підвищується культура техніки мислення.
Психотехнічні засоби сприяють підвищенню ефективності діяльності, в основі якої лежать вироблення та формування відповідних вмінь, тобто тренінг організаційних вмінь та рефлексивний тренінг. За допомогою першого організовується порядок діяльності, здійснюється контроль та самоконтроль, а також осмислення та переосмислення своєї діяльності. Рефлексивний тренінг забезпечує застосування вольових ресурсів в проблемних умовах та формує рефлексивну саморегуляцію, а також допомагає зіставляти власну точку зору та перевіряти надійність своїх знань і вмінь.
Соціотехнічні засоби допомагають керувати соціальною діяльністю та полягають у створенні високого рівня мотивації діяльності. При побудові різних видів діяльності необхідно враховувати динаміку працездатності, що складається з п’яти фаз: 1) фаза переходу на новий рівень працездатності; 2)фаза максимального рівня працездатності; 3) фаза оптимальної працездатності; 4) фаза нестійкої працездатності; 5) фаза падіння працездатності [12; 13; 14].
Правильно застосувавши методи та засоби формування саморегуляції можна досягти значного підвищення ефективності різних видів діяльності особистості.
Технологія відпрацювання компонентів саморегуляції:
Формування саморегуляції відбувається, якщо діяльність здійснюється у послідовності, яка визначається змістом компонентів саморегуляції. Вміння здійснювати кожний компонент саморегуляції полягає в: 1) усвідомленні мети; 2)формуванні вміння визначити модель значущих умов, тобто характерні риси кожного завдання; 3)реалізації програми дій, використовуючи відповідний алгоритм діяльності; 4)умінні контролювати та коригувати свою діяльність ;