З проведеного аналізу спостережень видно, що розвиток саморегуляції відбувається по спіралі, в якій кожен її виток містить ті самі компоненти саморегуляції,але здійснюються вони на більш високому рівні. Для визначення рівня сформованості саморегуляції потрібно розглянути сам процес освоєння різновидів діяльності, який здійснюється поетапно. На цій основі розрізняють три рівні сформованості саморегуляції: перший рівень полягає у виконанні дій на основі зовнішнього сприйняття ознак (модель значущих умов); другий рівень характеризується діями по відтворенню інформації про об’єкт діяльності, його властивості та ознаки. Виконуючи на другому рівні завдання суб’єкт діяльності самостійно здійснює програму дій, проходить всі компоненти саморегуляції та показує вміння виконувати певні дії; третій рівень пов'язаний з пошуками нових даних та з творчою діяльністю, за допомогою яких учень здійснює свою діяльність найбільш ефективно [15].

Діти зі сформованою саморегуляцією всі її ланки здійснюють на рівні умовних рефлексів, тобто вони усвідомлюють мету та умови діяльності, складають програму дій та реалізовують її, оцінюють та коректують результати своєї діяльності. Діти з частково сформованим рівнем саморегуляції характеризуються незакріпленими повністю умовними рефлексами власної діяльності, невмінням регулювати її. А діти з несформованою саморегуляцією характеризуються повільним утворенням умовних рефлексів та невмінні регулювати свою діяльність [11; 15].

Формування саморегуляції займає важливе місце у забезпеченні успіху в навчально-тренувальній діяльності, виступає необхідною умовою реалізації потенційних можливостей особистості, передбачає сукупність умінь, які забезпечують організованість у діяльності: уміння діяти цілеспрямовано, уміння відразу включитися в роботу, відпрацьованість послідовності виконання певного завдання, наявність перевірки роботи, прагнення до завершення роботи; в умінні дитини усвідомити поставлену ціль і досягти її.

Для формування саморегуляції істотною є змістовна сторона методів діяльності, яка поєднує науково-обгрунтовану інформацію і розвиток предметних, інтелектуальних, організаційних вмінь.

Формування саморегуляції базується на відпрацюванні кожного компонента саморегуляції та їх сукупності зі спрямованою циклічністю при застосуванні. Оперування структурними компонентами саморегуляції в діяльності учня, який розвивається при опануванні більш складного завдання, передбачає його прогресивне і соціальне зростання, а процес діяльності, організований згідно з компонентами саморегуляції, формує розвивальне середовище, сприятливе для колективної та індивідуальної діяльності та саморозвитку [11; 12; 13; 14 15].

1.2. Теоретичне обґрунтування проблеми саморегуляції в контексті спортивної діяльності

1.2.1. Психологія спорту про явище саморегуляції.

Спорт є невід’ємною частиною розвитку суспільства та особистості. За допомогою спортивної діяльності особистість вдосконалюється як на фізичному так і на духовному рівні. Цей особливий вид діяльності є об’єктом вивчення багатьох наук, в тому числі і психології, які вивчають процеси спортивної діяльності зі своєї точки зору.

Розвиток психології спорту має нерівномірний характер та переживає постійні злети та періоди наукового застою. Проаналізувавши існуючі дані в цьому контексті не можна не відмітити досягнення спортивних психологів, в яких напрацьовані знання про конкретні сфери практичного застосування отриманих знань із психології спортивної діяльності. Над проблемою сенсомоторики на успішне оволодіння руховими діями спортсмена та специфікою проявів психологічних і психо-фізіологічних процесів у конкретних видах спорту працювали Є.П.Ільїн, І.М.Онищенко, Б.М.Смирнов та інші [21; 31]. В.І.Румянцева та Ю.Л.Ханін опрацювали проблему психологічних особливостей діяльності спортсмена в групі та механізмів його взаємовпливів. А.В.Родіонов, Г.Д.Горбунов, В.О.Вяткін та інші [10; 36; 56; 57] опрацювали проблему психодіагностики особистісних характеристик та їх взаємозв’язок з ефективністю спортивної діяльності спортсмена. Охарактеризували кількісні і якісні особливості емоційних станів спортсменів та визначили прийоми їх регуляції та корекції у своїх доробках О.В.Алексєєв, А.В.Родіонов, Г.Д.Горбунов, С.І.Курилюк, О.Я.Фотуйма [10; 30; 57; 68]. Великий внесок у розвиток психології спорту зробили такі спортивні психологи , як А.В.Родіонов (баскетбол), М.О.Худадов (бокс), Г.Д.Горбунов (плавання),Р.М.Загайнов (гімнастика), Ю.Я.Кисельов (легка атлетика), В.Ф.Сопов (зимові види спорту), В.І.Смолінцева (волейбол), С.І.Курилюк (дзюдо) та інші [31].

Психологія на сучасному етапі свого розвитку активно утверджує тезу про необхідність усвідомлення особистості як суб’єкта ініціації власної активності. Провідними характеристиками особистості у цьому контексті виступають ініціація, творчість, відповідальність, самореалізація, самовиховання,самоконтроль, саморефлексія тощо (К.О.Абульханова – Славська, М.Й.Боришевський, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн, М.В.Савчин, Г.С.Яценко, Г.С.Нікіфоров, А.В,Брушлінський [4; 7; 38; 61]). Фундаментальною у складі вищезазначених характеристик є така, як здатність особистості до оволодіння власною поведінкою – саморегуляція[31].

Над проблемою саморегуляції в спортивній діяльності працювало багато вчених [31], зокрема такі як: А.В.Алексєєв, А.Мартиненко, В.І.Некрасов, Ю.Н.Никифоров, М.Прохорова, В.Н.Смолєнцева, В.Стадник, С.І.Курилюк, Б.А.Вяткін,В.Н.Потапов, В.Р.Малкін, В.Ф.Пєшков, Г.Д.Горбунов, О.Я.Фотуйма. Вони вважають, що саморегуляція є необхідною формою психологічного забезпечення підготовки в спорті. Це пов’язано з тим, що на сьогоднішній день спортивні змагання - насамперед боротьба особистостей, рівних за фізичною та техніко-тактичною підготовленістю, де вагомі корективи в хід боротьби вносять навички саморегуляції.

У дослідженнях В.І.Воронової [9], С.І.Курилюка [32], В.Н.Смолєнцевої [64], О.Я.Фотуйми [68] та інших було доведено, що перемога залежить не лише від функціональної готовності спортсмена, але й від його здатності управляти власною діяльністю за складних умов та від вчасного вибору й реалізації техніко-тактичних прийомів, які найбільш доцільні у конкретній ситуації . Звідси випливає, що саморегуляція є основним механізмом забезпечення адаптації спортсмена до навчально-тренувальних та змагальних умов діяльності, а також раціонального використання психічних і енергетичних ресурсів організму. У свої праці В.Н.Смолєнцева [64] вказує на те, що для підвищення ефективності навчально-тренувальних та змагальних процесів необхідно постійно використовувати прийоми саморегуляції. Зокрема В.Н.Смолєнцева вважає саморегуляцію в спорті самостійним науковим напрямом, основною метою якого є формування психічних станів, які сприяють оптимальному використанню техніко-тактичних та психологічних можливостей спортсмена [31].

У своєму доробку В.Некрасов [47] стверджує,що саморегуляція у спортивній діяльності спортсмена працює в двох напрямках: першим напрямком виступає створення