Е.А.Арсеенко [1] провела ряд досліджень, на основі яких стверджує, що зниження ефективності навчально-тренувальної та змагальної діяльності відбувається за рахунок зниження психологічної працездатності, а за допомогою методів саморегуляції можна її підвищити. Вона в своїй праці наводить дані про те, що однією із важливих проблем психологічної підготовки спортсменів є підтримка на оптимальному рівні психологічної працездатності, яка характеризує можливість людини на кортикольному рівні формувати і реалізовувати специфічні функціональні системи, що лежать в основі конкретної діяльності. Психічна працездатність знижується раніше за фізичну, а звідси випливає, що її вивчення дає більш оперативну інформацію про початкові розвитки втоми, внаслідок чого можливе більш екстрене вторгнення для відновлення працездатності. Це дозволяє обґрунтовано коригувати навчально-тренувальний процес за допомогою застосування спеціальних засобів, які підвищують ефективність спортивної діяльності. Е.А.Арсеенко вважає найкращим засобом відновлення працездатності та покращення ефективності навчально-тренувального процесу різні методи саморегуляції, з допомогою яких психічний стан і психомоторика спортсмена знаходиться на найбільш оптимальному рівні. Вона вважає, що за допомогою правильного використання методів саморегуляції можна покращити психологічний та фізіологічний стан спортсмена, а також сприяти досягненню високих спортивних результатів, які є кінцевим показником раціонального управління процесом тренування і його ефективності.

Л.Гіссен [31] у своїх дослідженнях на підставі вивчення ефективності саморегуляції у спортсменів стверджує, що психорегуляція підвищує емоційну стійкість та позитивно впливає на динаміку нервових процесів і стабільність спортивних результатів. Він розглядає психічні стани спортсмена через призму саморегуляції спортивної діяльності , і вважає, що головною метою психолого-педагогічних досліджень у сфері спорту є вивчення закономірностей оптимізації спортивної діяльності, в якій саморегуляція відіграє провідну роль.

В.І.Воронова [9] ,проаналізувавши наукові доробки А.В.Алексеева, Б.А.Вяткіна, В.Н.Смолєнцевої та ін., у своїй праці сформулювала основні завдання, які вирішуються за допомогою методів саморегуляції:

· регуляція негативних психологічних станів спортсмена;

· відновлення спеціальної працездатності спортсменів під час навчально-тренувальної та змагальної діяльності;

· формування поведінкових настанов у ході спортивної діяльності;

· покращення процесів навчання під час оволодіння спортивними вправами та виправлення помилок у техніко-тактичних діях;

· створення мобілізаційної готовності спортсмена до спортивної діяльності ;

· підвищення психічної надійності спортсмена та результативності його спортивної діяльності;

· формування почуття спокою в різних видах життєдіяльності спортсмена.

Вона зазначає, що вищенаведені завдання підтверджуються дослідженнями та переконливо доводять переваги в спортивній діяльності тих спортсменів, які володіють методами саморегуляції і широко використовують їх у різноманітних видах власної діяльності. Отримані дані в ході цих досліджень дають можливість стверджувати, що спортсмени, які успішно використовують навички саморегуляції, значно покращили показники власної поведінки та діяльності, вона стала більш керованою та контрольованою, але найбільш позитивним наслідком оволодіння прийомами саморегуляції вважається значне підвищення результативності змагальної діяльності [9].

Структура саморегуляції та її основа формування через призму спортивної діяльності:

Проаналізувавши велику кількість наукових доробок Л.С.Виготського [8], А.Н.Леонтьєва [35], В.В. Давидова [18], Г.І.Щукіної [11], М.В.Гриньової [11], В.І.Воронової [9] та ін., випливає те, що саморегуляція формується на основі діяльності та за допомогою відповідних вмінь та навичок. За А.Н.Леонтьєвим [34] діяльність – це процес активності суб’єкта, що відповідає мотиву, дія – відповідає цілі, операція – відповідає умовам, в яких вона здійснюється. Розглянувши це визначення в контексті спортивної діяльності , бачимо, що основою формування саморегуляції є тренувально-змагальні процеси, а вміння, які сформувалися внаслідок них і визначають рівень ефективності спортивної діяльності.

М.В.Гриньова [11], проаналізувавши зміст спортивної і навчальної діяльності відмітила такі характерні особливості:

- в спортивній діяльності суб’єкт виконуючи її і одержує кінцевий результат, а в навчальній - суб’єкт виступає і її об’єктом;

-в спортивній діяльності результат є прямим наслідком цієї діяльності, а в навчальній – продуктом є зміст самого суб’єкта;

- метою спортивної діяльності є одержання кінцевого результату,а метою навчальної – розв’язання поставленого завдання;

- головним результатом спортивної діяльності є пізнання і набуття досвіду, коли в навчальній головним виступає лише пізнання.

На основі наведеного змісту спортивної діяльності М.В.Гриньова визначила структуру саморегуляції цієї діяльності та сформулювала її основні компоненти: мету, модель значущих умов, програму дій, оцінку, контроль та корекцію. Розглянувши компоненти саморегуляції діяльності більш детально , можна сформувати її на високому рівні і за допомогою використання її методів впливати на ефективність навчально-тренувального та змагального процесів особистості. Розглянемо компоненти саморегуляції спортивної діяльності більш детально:

Мета спортивної діяльності тісно пов’язана з мотивом, який спонукає спортсмена ставити й досягати різних цілей, виконувати відповідні дії. Вона визначає стратегію дій , в результаті виконання яких завжди отримується продукт, що може збігатися з поставленою метою або ні. Тому за допомогою правильно сформованої мети можна вплинути на процес формування психорегуляції та на результативність спортивної діяльності дитини.

Модель значущих умов у процесі саморегуляції виконує функцію джерела інформації про умови навчально-тренувальної та змагальної діяльності, а також повідомляє про наявну ситуацію, в відповідності до якої реалізовуються дії, предмети, засоби, методи та способи для ефективного її здійснення. На основі моделі значущих умов спортсмен приймає рішення про способи дій і програму їх виконання. Вона є динамічним утворенням, яке може змінюватися в ході спортивної діяльності, і на її основі складається програма дій.

Програма дій виступає у вигляді відповідних алгоритмів, на основі яких спортсмен здійснює свою діяльність. Вона містить в собі певні правила й порядок дій, а також вчить спортсмена керувати своєю діяльністю в відповідності до неї. В спортивній діяльності програма дій виступає відповідним планом тренувань та змагань,