Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурні, освітні функції і зближують з відповідними закладами. Перша,найголовніша,особливість музеїв полягає в тому, що вони збирають, вивчають та експонують першоджерела або оригінали, тобто пам'ятки, які безпосередньо пов'язані з розвитком природи, життям суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, які також вивчають першоджерела.

Друга особливість музеїв полягає в тому, що вони працюють над дуже різнорідними першоджерелами використовують геологічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам'ятки матеріальної культури (знаряддя праці, інструменти, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам'ятки духовної культури (твори живопису графіки, скульптури декоративного мистецтва тощо), а також рукописні й друковані документи, книги. Види і форми першоджерел надзвичайно різноманітні, кількість їх величезна.

Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для популяризації першоджерел - показу їх в експозиційних залах, на спеціальних виставках, за допомогою екскурсій лекцій або інших видів інформування[29,c.2-3].

Музеї водночас займаються широкою популяризаторською діяльністю.

Науково-дослідна робота є основою діяльності музеїв, кожного виду зокрема. Організація всієї діяльності музеїв на науковій основі - головне досягнення музеєзнавства.

Завдання наукової роботи музеїв:

- глибоке вивчення історії краю, міста чи села;

- дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка;

- опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозицією музею;

- розробка експозицій (складання тематичних структур та тематико-експозиційних планів);

- розробка питань методики і техніки музейної справи.

Уся науково-дослідна робота в музеях здійснюється за певним планом, що його затверджує вчена рада музею. На сучасному етапі вона виконується за допомогою розвідок на місці подій, експедицій, архівних досліджень, вивчення матеріалів у бібліотеках, науково-дослідних інститутах, культосвітніх установах та закладах. Результати науково-дослідної роботи працівники музеїв оформляють у вигляді нових виставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографій, буклетів, наукових праць тощо.

Розвиток культурно-освітньої роботи музеїв України сприяє виникненню її різноманітних форм і видів. Найпоширенішими з них є: екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відкритих дверей тощо[24,c.34].

Попередниками сучасних музеїв України вважаються колекції рукописних книг у золотих і срібних, прикрашених дорогоцінним камінням окладах, художніх і ювелірних виробів, візерункових і мереживних, парчевих та атласних тканин, ікон і пізніше картин, які зберігались у храмах ще за часів Київської Русі – в Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У ХVІІ – ХVІІІ ст. великі приватні збірки художніх творів, розміщувались у феодальних замках і маєтках – Я. Собеського у Жовкві, Синівських у Бережанському замку, Вишневецьких у замку у Вишнівці, галереї Сапєг у Кодні, К. Розумовського у Батурині.

Власне музеї з’являються у першій половині ХІХ ст. Тієї пори в Україні було відкрито музеї різних профілів у Миколаєві, Одесі, Керчі, Музей старожитностей при Київському університеті, Музей старожитностей Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні було засновано ряд історичних, природничих і художніх музеїв. Художні виникли на базі приватних колекцій творів мистецтва. Художник І. Айвазовський заснував картинну галерею у Феодосії. Картинні галереї були також у Миколаєві, Катеринославі. Великі приватні музейні колекції мали А. Тарновський, Б. та В. Ханенки, М. Терещенко, Д. Яворницький, Д. Багалій, А. Петрушевич, В. Щавинський, П. Потоцький та ін. Всього в Україні на початку ХХ ст. було 36 музеїв, які належали різним відомствам, установам, приватним особам. На кінець 20-х років ХХ ст. їх уже налічувалось близько.

Значної шкоди українському музейництву завдала Друга світова війна. Частина колекцій була вивезена вглиб СРСР і не повернулась до музеїв України. Нині в Україні діють понад 500 державних і кілька тисяч недержавних музейних закладів. Вони розсіяні по всіх регіонах України. Централізоване управління державними музеями здійснює Міністерство культури і мистецтв України. Ця ж установа і її структури визначають науково-методичні засади «музейної політики» для всіх музеїв країни[34].

1.2 Класифікація музеїв

Тип музею визначається його суспільним призначенням, метою діяльності.

Існують три типи музеїв:

1) науково-освітні масові, або публічні. Ці музеї призначені для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість. Це, наприклад, Львівська картинна галерея;

2) науково дослідні, або академічні, які призначені для спеціалістів. Створюються вони при академіях, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціальний характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Львівський природознавчий музей НАН України);

3) навчальні, які призначені для учнів і студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах з освітньою метою. Наприклад, Мінералогічний музей і геологічний музей Львівського університету імені І. Франка,)[14].

Профіль музеїв визначається основним змістом його фондів і зв'язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.

У Законі України "Про музеї та музейну справу" від 29.06.95 р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами:

"За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

На основі ансамблю, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культур та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні, засновниками яких є центральні органи виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим), засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим; місцеві, засновниками яких є відповідні