Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту "Шевченківський гай" і стати в майбутньому його окрасою[9].

У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.

Експозиція музею. Експозиція музею налічує близько 120 пам’яток народної архітектури із західних регіонів України. Окрім того у постійній експозиції та сховищах музею знаходиться близько 20 тисяч предметів щоденного побуту і ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними[36,c.46].

З понад 120 пам'яток архітектури із західних областей України, 6 — дерев’яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року. Є також кузня, школа, лісопильня (тартак), сукновальня, водяний млин та вітряк.

«Бойківщина». Цінними експонатами є сільська садиба з будинком 1812 і стайнею 1903 року з села Либохора Турківського району, бойківська хата 1909 року з села Тухолька, Сколівського району. В цій частині експозиції є дві церкви. Шедевр народної архітектури — дерев'яна церква 1763 року з села Кривка Турківського району, пам'ятник національного і європейського значення. Друга — церква з с. Тисовець, Сколівського району (1863 року).

«Лемківщина». Тут головний експонат — селянське обійстя з с. Забрідь, Великоберезнянського району, Закарпатської області, "довга хата" з супутніми господарськими будівлями: шпіхлером з пивницею, курником, секесом та криницею. Сама хата складається з житлового приміщення, сіней, комори, стодоли та клуні. У 1992 році цей розділ зусиллями меценатів поповнився церквою Св. Ольги та Володимира, копією лемківської церкви (1831 рік) з с. Котань (Польща)

«Гуцульщина». Центральний експонат - гуцульська ґражда з с. Криворівня, Верховинського району, Івано-Франківської області[8,c.118].

Заходи

Спалах різдвяної звізди — 8 січня

Великодня Гаївка — квітень

Фестиваль «Співоче Поле» — 4 травня

Свято Матері — 13 травня

Феcтиваль середньовічної культури «Львів Стародавній» - травень

Фестиваль «Казка у гаю» — 31 травня — 2 червня

Святкування «Зелені свята» — червень

«Свято хліба» — 17 серпня

Фестиваль «Етновир» — серпень

«Свято меду» — вересень

«Ярмарок ремесел» — вересень[11].

Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України — єдиний музей етнографії в Україні, що підпорядковується Інституту народознавства Національної Академії Наук України.

Під назвою Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові створений 1951 року на базі Музею етнографії Львівської філії АН УРСР (колишній Музей НТШ) і Львівського державного музею художньої промисловості (колишній Міський музей мистецького промислу), поповнених 1940 року збірками націоналізованих колишніх громадських і приватних музеїв (Національного музею, музею ім. Любомирських, музею ім. Дідушицьких, жіночої гімназії сестер Василіянок, етнографічної збірки О.Прусевича)

Експозиція поділяється на два відділи: етнографічний (понад 44 000 експонатів) і мистецького промислу (понад 28 000 експонатів).

Музей видавав «Матеріали з етнографії та мистецтвознавства» (1955-1963), альбоми (народний одяг, різьба тощо) та окремі праці (К.Матейко «Народна кераміка західних областей УРСР XIX-XX ст.», В.Рожанківський «Українське художнє скло», Л.Суха «Художні металеві вироби українців східних Карпат», А.Будзан «Різьба по дереву в західних областях України», Я.Запаско «Орнаментальне оформлення української рукописної книги», І.Сенів «Творчість О.Л.Кульчицької» тощо), влаштовує періодичні виставки, з 1955 р. має постійну експозицію «Побут українського народу» від 16 століття.

У видавництві «Мистецтво» 1976 року вийшов альбом з 400 кольорових та чорно-білих ілюстрацій, що репрезентують шедеври українського декоративно-ужиткового мистецтва, зібрані в МЕХПІН[22,c.15-19].

Висновки до другого розділу

Львів був заснований Данилом Галицьким і названий на честь його сина – Львовом. Писемним джерелом, в якому вперше згадується Львів є Галицько-Волинський літопис. Львів в літописі згаданий під 1256 роком і в зв"язку з пожежею в Холмі. тодішньою столицею Галицько-Волинської держави, резиденцією короля Данила Галицького.

Місто наше має майже 750-річну історію і за цей час воно пережило багато подій, влад та ідеологій. Належало до складу різних держав. Майже 1 00 років Львів - це місто Галицько-Волинської держави, більш ніж 400 років Львів -місто польської держави, майже 150 років - місто Австро-Угорської імперії, і сучасний Львів - це 50 років радянської України і найменший але довгоочікуваний досвід Львова - наша молода держава Україна.

Львів – місто-музей та місто музеїв, коштовний камінь у короні Європи! Це - унікальне місто, яке толерантно поєднало історію, культуру й менталітет двох світів –Заходу і Сходу. У продовж віків у Львові відбувалося чимало подій, які змінювали хід світової історії, тут народжувалися