Реферат

Туристично–краєзнавча

робота з КІТ – по селу Спас.

Село Спас.

Перші документальні згадки про моє село Спас, Рожнятівського району, Івано-Франківської обл. в архівних документах м. Івано-Франківська, відноситься до 29 жовтня 1469 року.

За спогадами, а також за легендами, які передаються з покоління в покоління, назва села Спас походить від того, що жителі які проживали на території в той час на горбі, втікаючи від турецько-татарських поневолювачів, які все палили на своєму шляху під час нападів, знайшли захисток, тобто “спаслися “ у долині під горою, у тамтешніх жителів і поклали цим початок назви – Спас. А ще крім цієї легенди за народними переказами, поблизу села відбулася велика битва з татарами яка проходила на релігійне свято Спаса, звідки походить і назва поселення.

В архівному документі написано: c.Спас знаходиться 12 км. від м.Долина і 10 км. від м.Рожнятів. Межує на північному заході з селом Лоп’янкою, на півночі з селом Струтином Вижнім ( тепер с. Верхній Струтин ), на сході з селом Ясеновиць і Іванівков, на південному сході село Липівка, на південному заході село Луги і село Ілемня, протікає річка Черва з Лугів до Струтина Вижнього. На лівому березі річки Черви лежить село Спас, а на правому село Погорілець і хутір Підсухе. Село оточують ліси пагорби і горби. Найбільше підвищення 666 м., і на північному заході так зване узгір’я Красинка має висоту 610 м. На південному заході узгір’я Підмонастир 664м. Долина річки Черви спадає на північну границю вниз до 469 м. Згідно цього документу в 1880 р. в селі Спас було 361 хата, в яких жило 1590 українців, 9 поляків і один німець, одна початкова школа з кількістю учнів 40-50, дві церкви два млина, дві водяні пилорами. Ще скоріше у селі у 1711 році на горі був побудований монастир. У 1734 році у верхній частині села була збудована церква Преображення Господнього. Після багаторазових нападів татар на село, монастир на горі було зруйновано, а його останки жителі перенесли в село і в1888 році зложили церкву Святого Миколая(див фото). Із1590 жителів у селі було 1504 чоловік греко-католицького віросповідання, 76 євреїв, 10 римо-католиків.

Селяни займалися землеробством і скотарством. Щоб мати кусок землі селянам потрібно було викорчувати пні після рубки дерев, спалити їх, а потім дерев’яним, на той час плугом виорати землю. На початку XVІ століття почали вирощувати картоплю. Ліс рідко використовували у власних цілях, майже весь вивозили за річку Збруч і міняли на пшеницю.

Церква Святого Миколая(1888)

Село поволі розросталося. Спочатку була заселена нижня частина села , а там де тепер верхня ріс так званий на той час Великий ліс, і вданий час називається урочище Великого лісу, але вирубуючи ліс селяни поступово заселили і верхню частину села. Жител ставало все більше. З’явились і назви окремих місцевостей, урочищ, лісів.

Ось деякі назви урочищ що збереглись до наших днів: Чертежик, Копань, Чистий луг, Підукрідь, Межинівський, Підкут, Лан, Підполіна, Чертіж, Дуднавка, Коцєрка, За смерек, Красинка, Діл, Бороло.

Потоки, притоки річки Черви: Вировитівський, Кирчишенський, Питівський, Вільшинецький.

Ліси: За смерек, Поступолиця, Старий питій, Придзудзилів, Заосьмилів, Кирчишений, Горби, Вировитий, Жолоб, Сухоліс.

Між селом Спас І хуторм Підсухе на березі річки Черви і до цього часу збереглася назва урочища Погиблиця. За легендами та переказами тих часів, коли на мій край нападали турецько-татарські поневолювачі, жителі с.Спас недалеко від Підсух на бистрині потопили багато татар, перегородивши вночі річку.

Не оминули село і тенета шляхетського гніту. Вся земля належала польському панові. У центр села був побудований великий будинок де проживав пан Сікора, а потім пан Людкевич. Важким тягарем лягав на плечі спасчан відробіток і грошовий оброк. Люди не терпіли, і не раз відбувалися вибухи протесту.

Поширеною формою боротьби серед жителів стає опришківський рух. Найсміливіші селяни йшли в ліс і боролися під проводом ватажків з поневолювачами, забираючи награбоване майно і роздаючи його селянам-біднякам.

Ходять серед селян також легенди, що бував у цих краях Олекса Довбуш зі своїми опришками. Навіть у лісі Підкам’яний є камінь Довбуша. Назва цього величезного каменя і розповідь, що там залишив свої скарби на чорний день Довбуш передавалося з покоління в покоління, а підтверджує ці припущення, що Довбуш часто бував на території Долинщини, зі сторони якої і знаходиться Підкам’яний.

Налякана революцією 1848 року, Австро-Угорський уряд скасував панщину і на честь цього у верхній частині села було поставлено хрести на знак скасування кріпосного права.

В1914р, коли почалася Перша Світова війна, із мого села було мобілізовано всіх боєздатних чоловіків. Лінія фронту проходила і через село, зокрема по нижній його частині. Пізніше жителі села, брали участь у творенні Української Галицької Армії. За дозволом Австрійського уряду, можна було створювати загони Січових стрільців. На місцевому цвинтарі на одній із могил поставлений березовий хрест. Там похований невідомий Стрілець.

Архівний документ за 1934 рік вказує, що в селі був паровий тартак( пилорама ), водяний млин, шинків і склепів було 20. 565 селян користувалося землею в кількості 10га, 5 селян мали в користуванні 50га, і ксьондз Елевич мав в користуванні 92га землі, дві початкові школи ( Спас, Погорілець ) на польській мові навчання . Існувало товариство “просвіта” яке розміщувалося у приміщенні теперішнього магазину.

В 1939 році село мало 950га землі, із них: