Реферат:

Краєзнавчий опис

села Сваричiв

План

Вступ.

1.Походження назви села.

2.Iсторiя.

3.Iсторичнi пам'ятки с. Сваричiв.

а) храм i костел;

б) пам'ятнi хрести;

в) “Просвiта“;

г) пам'ятний хрест герою ОУН;

д) хрест воїнам УПА;

4.Вiдомi люди.

Розташоване село Сваричів над річкою Лімницею, притокою Дністра на відстані 4 км на північний схід від районного центру Рожнятова. Загальна кількість жителів – 5037 чол. Загальна поверхня села – 3 091 га.

Історія Сваричева сягає в давнину. При в?їзді в село Сваричів знаходиться пам?ятний знак: село Сваричів (1387-1987). Він був споруджений в честь 600-річчя села.

1.Походження назви

Про походження назви села існує багато легенд. Одна сільська легенда розповідає, що татарська орда, нападаючи на наш край, ніде не мала спочинку. Наші люди ховались в лісах і мстили ординцям. Вони нищили обози, вбивали людей і коней.

Одного разу, повертаючись із грабіжницького набігу на наш край, татарська орда зупинилось на відпочинку у тому місці, де згодом було засновано село Сваричів. Раптом на орду, що відпочивала, напали невідомі сміливці. Вони накинулись на ординців. Оціпенілі від страху татари кинулись тікати.

Згідно з легендою, рештки орди зупинились аж за 20-30 км від того місця . На смерть загнавши коней і прийшовши часом до тями, татари між собою сварились. Пізніше, як повідомляє легенда, на тій поляні, де свого часу сварились недобиті орди було засновано село й у пам'ять про цю подію, його ніби-то було названо Сваричів. Звичайно, що ця легенда про походження назви села Сваричів не має під собою ніяких достовірних наукових обґрунтувань.

За словами краєзнавців походження назви с. Сваричів слід пов?язати із старовинним ім?ям Сварич, яке є усіченою і похідною формою таких складних імен як Сваромир, Сварослав. Існували також імена Свар, Сварко, Сварило – всі вони похідні від складних імен.

За свідченням літописців , року 1254 князь Данило Галицький разом із братом своїм князем Васильком та синами своїми Львом, Романом і Сваромиром розгромили багатотисячну орду татарського намісника хана Куремси . Отже, маємо незаперечливі докази про існування особової назви Сваромир, від якого походить ім?я Сварич та назва населеного пункту Сваричів.

Деякі вчені доводять, що село виникло, як ряд інших, біля соляних джерел. Люди, які виварювали сіль, називалися зваричани , а село Зваричів, а згодом Сваричів.

2.Історія

Вперше про існування Сваричева з письмові джерел згадують у ХІV ст. Перший згаданий літопис датується 1387 роком. 13 жовтня 1387 року польський король Владислав Ягайло грамотою-привілеєм передав у власність с.Сваричів братам Іванові та Вочкові Волохам. Грамота писана в Жидачеві на Львівщині.

Багато в селі околиць і мальовничих куточків. Одним із низ є урочище Підмонастир. Колись тут знаходився Василіанський монастир. В 1744 році він був прилучений до Гошівського монастиря. Тодішні землевласники села Ігнатій та Данило Сваричевські допомагали монахам цього монастиря, виділяли гроші на його ремонт. Вони в 1754 році видали акт про охорону монастиря. Але зберегти його не вдалося. В 1789 році його було знесено. Із Василіанського монастиря до Рожнятова, до замку графа Скарбка було проведено підземний прохід. Зараз на цьому місці побудовано і освячено пам?ятний знак.

В середині ХІУ ст. Сваричів, як і всі галицькі землі, був загарбаний Польським королівством. Тут було утворено так зване «Руське королівство», перейменоване в середині ХУ ст. на Руське воєводство. На наші землі ринула польська шляхта. Наділена королівськими привілеями, вона заволоділа всіма селами. На початку ХУ ст. князь ФЕДІР Ольгердович видав акт відносно проведення межі між селами Сваричів і Тужилів. В документах 1518 р. зберігся такий запис: «В Жидачеві 27 грудня 1518 р. Федір Ольгердович затвердив, що Топільський монастир і Чорний ліс за річкою Лімницею належить до Сваричева.»

В час панування польської шляхти селяни Сваричеві жили у великих злиднях і бідноті. Якщо в ХІУ ст. селяни відробляли панщину 14 днів на рік, то з середини ХУ ст. – 56 днів на рік. Крім того, селяни сплачували чинне (податок) грошима (від 8 грошів до 1 гривня від кожного селянського двору) і виконували натуральний податок (від кожного двору по 2 мірки жита або вівса, 12 курей, 12 яєць).

В 1648 році під впливом подій національно-визвольної війни, на Калущині утворився досить великий повстанський загін, куди входили і жителі нашого села. Повстання тривало протягом 3 місяців: жовтня, листопада і грудня.

Легко розправившись із місцевою шляхтою в Калуші, загони Івана Грабовецького і Дунця вирушили на штурм Рожнятівського замку. По дорозі повстанці зруйнували маєток Андрія Сваричевського і Самуїла Понятовського. Очистивши від шляхти Рожнятівщину, повстанці пішли на Долину.

До 1772 р. землі входили до складу Польщі. В 1772р., внаслідок першого поділу Польщі наші землі перейшли під владу Австрії, а з 1867 р. – Австро-Угорщини. Як же жилося в ті часи в нашому селі? За спогадами старожилів, зокрема Василя Кириловича Прокопіва ( 1877 – 1958 рр.) в 1890 р. був перепис населення. В селі було тоді 433 номери хат і 2126 жителів. В селі було 3 корчми, 4 млини. У поміщика Дідича було 4 будинки, 250 моргів лісу. Погано жилося у селі людям, бо не було де працювати. Село не було так розширене, як тепер.

Під монастирем була корчма, млин разом з хатою мельника. Біля дороги, що веде в Брошнів, було 4 невеликі