екскурсії, яка має відбутися.
У формальній логіці слово "назва" іноді замінюється словом "ім'я". Назва екскурсії, її ім'я - мовний вираз, який у прямій чи непрямій формі означає її зміст. Тому назва повинна бути конкретною, щоб уникати можливості надавати їй різного значення.
Вдалими для оглядових міських екскурсій можна вважати назви: "Бердянськ - місто здравниць", "Миколаїв - місто корабелів", Феодосія - місто двадцяти п'яти століть". У цих назвах означені і теми екскурсій.
Одна й та сама тема може мати кілька назв, що залежить до поставленої мети, складу екскурсантів. Наприклад, у Києві оглядові екскурсії мають такі назви: "Київ - столиця України", "Знай своє місто" (для школярів), "Панорама Києва з Дніпра", вечірній варіант екскурсії "Місто засвічує вогні".
Тема екскурсії завжди має вирішальний вплив на її зміст. Тому не випадково саме екскурсійна тематика є основою сучасної класифікації екскурсій.
5. ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІКИ В ЕКСКУРСІЙНОЇ РОБОТІ
Свого часу екскурсії були започатковані як складова частина педагогічного процесу. Сама розробка екскурсійного методу вимагала виконання значних виховних завдань. Саме на "освітнє значення екскурсії" звертали увагу відомі екскурсіоністи початку XX ст.
Кожна людина, незалежно від того, що привело її до лав екскурсантів і від кількості відвіданих екскурсій, дізнається на них про щось нове, раніш невідоме.
Людина поповнює свої знання новими прийомами аналізу та оцінки подій, новим ставленням до цих знань. Ці нові знання вона отримує не лише від екскурсовода, але й від спілкування з екскурсійними об'єктами. Екскурсовод вчить своїх слухачів розуміти соціальні, історичні, моральні, естетичні та інші аспекти світогляду людини.
Ще одне завдання екскурсії, як педагогічного процесу - озброїти екскурсантів навичками для самостійного спостереження об'єктів. Екскурсія своєю наочністю, методичними прийомами показу, цікавими формами розповіді повинна сприяти активізації екскурсантів. Вирішуючи це завдання, екскурсовод вже з самого початку екскурсії ставить собі за мету прищепити групі, особливо якщо вона вперше бере участь в екскурсії, певну "екскурсійну грамотність", а це - вміння бачити об'єкт, бо можна дивитись на нього і не бачити.
Щоб правильно зрозуміти процес виховання людини, "важливо розрізняти два шляхи впливу на людину в системі суспільних відносин: безпосередній і опосередкований. У першому випадку людина засвоює зміст суспільних відносин, будучи в них безпосередньо включеною. У другому випадку процес засвоєння суспільних відносин відбувається завдяки засвоєнню різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, мистецтва та ін.)".
Таким чином, екскурсія сприяє набуттю екскурсантами нових знань про природу, суспільство чи вдосконаленню поглибленню вже набутих. Це і дає змогу вважати екскурсію частиною педагогічного процесу, в якому взаємодіють дві сторони: та, яка навчає, - екскурсовод і та, яка здобуває знання, -екскурсанти.
Оскільки йдеться про процес взаємодії двох сторін (екскурсовода та екскурсанта), то і розглядати його слід як двосторонній, в якому обидві сторони активні. Спроба розглядати екскурсію як односторонній процес, коли активний лише екскурсовод, а екскурсанти пасивно сприймають від нього інформацію, призведе до невірного тлумачення та помилок не лише в організації екскурсійної роботи, а у визначенні ролі і місця екскурсовода. Екскурсовод активний не лише зовнішньо (на вигляд), а й внутрішньо. Його зовнішня активність проявляється у виразній мові, жестах, міміці. Внутрішня - в розумовій діяльності (побудова плану розповіді, обміркуванні, що сказати, як сказати, аналізуванні поведінки екскурсантів, їх ставлення до побаченого та почутого, реакція на репліки, запитання, зауваження тощо).
Активність екскурсантів - значною мірою внутрішня. Екскурсант під час розповіді екскурсовода обмірковує, аналізує, порівнює нові знання з тими, які вже має. Він не завжди запитує, подає репліку. Зрозуміло, що таку активність спостерігати і стимулювати значно важче. У цьому своєрідна складність екскурсійної роботи, яку кожен екскурсовод вирішує індивідуально, виходячи з рівня підготовки та досвіду роботи. Однак слід відмітити, якщо екскурсія побудована відповідно до рекомендацій педагогічної науки, то вона відбувається таким чином, що екскурсант не перестає бути активним. Ця активність проявляється в його розумовій діяльності, в його ставленні до екскурсій.
Взаємодія екскурсовода та екскурсанта - головне в екскурсії. Тому знаходження оригінальних форм спілкування з екскурсією, її змістом, об'єктами та безпосередньо з її авторами -екскурсоводами - головне завдання екскурсійної педагогіки. На це звертала увагу ще відомий український педагог С. Ф. Русова, вказуючи, що "... не грубою поверхньою дисципліною мусить дотримувати порядок екскурсії вчитель (екскурсовод), а глибоким психологічним тактом й цікавістю своїх пояснень".
У сучасній літературі є вимоги до педагогічних завдань екскурсії: " побудувати її на основі максимальної активності та самодіяльності екскурсантів, стимулювати самостійний аналіз зорових вражень, озброїти екскурсантів навичками самостійного спостереження та аналізу зорової інформації".
Одночасно необхідно враховувати емоційну сторону екскурсії, таку її особливість як святковість, яка створює особливий настрій, з яким учасники приходять на неї.
"Кожна екскурсія - це дещо, що вириває екскурсантів із звичайної ходи життя. Відхід від розміреного способу життя, якесь несподіване виключення з нього, - цим перш за все привертає увагу та симпатію кожна екскурсія".
Саме тому в ході екскурсії кожний екскурсовод прагне до того, щоб знання, які отримують екскурсанти під час екскурсії, викликали у них емоційний відгук, активізуючи їх моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Для цього необхідно передавати знання образно, ілюструвати матеріал фактами та прикладами, які здатні викликати ті чи інші переживання.
Наявність нового у змісті екскурсії, у самому підході до розгляду об'єктів є важливою умовою пробудження інтересу в екскурсантів. Неприпустимо повторювати відомі істини на однаковому пізнавальному рівні тільки тому, що цього вимагає текст екскурсії.