Зовнішня мова екскурсовода знаходить вираз у двох формах: монологічній (монолог) і діалогічній (діалог).

Монологічна форма мови займає чільне місце в будь-якій екскурсії, незалежно від виду та теми.

У ході діалогу ставляться, уточнюються запитання, подаються репліки. Характерним для діалогічного мовлення є й те, що воно здебільшого протікає в умовах конкретної ситуації і супроводжується невербальними засобами спілкування - жестами, мімікою, пантомімікою тощо.

Внутрішня мова - це мова всередині себе, попереднє формування думок, які будуть повідомлені аудиторії. Внутрішня мова спирається на знання людини, що були отримані нею раніше.

Екскурсовод використовує внутрішню мову в процесі розробки нової теми (підтеми, одного з основних питань). Отже, внутрішня мова екскурсовода передує зовнішній.

Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного виразу думок, має свої особливості в побудові фраз і вживанні слів, може розглядатися як сукупність різних форм і прийомів розповіді. Його характерні особливості ~ ясність, лаконічність, точність, образність (наочність), емоційність, чистота.

Індивідуальний стиль мови окремих екскурсоводів є однією з важливих особливостей, що характеризують високий рівень їх особистої професійної майстерності.

Стиль мови екскурсовода відбиває його мовну культуру.

Розповідь екскурсовода може носити характер оповідний або реконструктивний. Оповідний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій, так само для лекцій та бесід. Оповідач створює своїм слухачам уявлення про те, де і як відбувалися визначені події.

Реконструктивна розповідь ставить своїм завданням відтворити перед слухачами той чи інший предмет, подію у первісному вигляді. Реконструктивний стиль розповіді найбільш характерний для архітектурних, історичних і літературних екскурсій.

Темп і ритм мови екскурсовода диктується змістом розповіді. Протягом екскурсії вони можуть змінюватися , прискорюватися або уповільнюватися. Темп мови має бути таким, щоб зміст її сприймався і засвоювався найбільш ефективно. Ритм мови - рівномірне чередування прискорення та уповільнення, тривалості та стислості, напруження та послаблення в конкретних частинах розповіді.

Мова екскурсовода повинна бути складною, природною, щирою. Для екскурсовода важливо мати добру дикцію.

Недоречне вживання стандартних фраз і спів, наприклад, „значить", „так сказати" тощо. Недоліками мови є шепелявість, гнусавість, в'ялість вимови, недоговорювання закінчень фраз і слів. Необхідно слідкувати і за інтонацією своєї мови. Вміння екскурсовода вимовляти окремі слова або цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.

Культура мови. Культурною вважають таку мову, що характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки.

Поняття „культури мови" відноситься як до мови усної, так і до мови письмової. Кожна з них має свої особливості. І та і інша мова повинна бути змістовною, зрозумілою, виразною і дієвою.

Екскурсовод повинен володіти основами усної та письмової мови. Культура письмової мови знаходить свій вираз у таких творах екскурсовода, як контрольний та індивідуальний тексти, технологічна карта екскурсії, реферат, доповідь, лекція на методичних заняттях, рецензія, бібліографічний огляд. Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, тому що призначений для читання, а індивідуальний текст викладається розмовною, тому що є основою „звучного слова".

„Екскурсія як сума повідомлених знань і визначена система дій по їх передачі аудиторії заснована на єдності мовної, психологічної і комунікативної культури мови".

Мовна культура передбачає культуру граматичних форм і синтаксису мови, культуру вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістичну культуру мови, культуру жестів і міміки.

Психологічна культура мови включає поняття, змістовність, зрозумілість, граматична і стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, порада, прохання, попередження, докір, заборона). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.

Комунікативна культура мови включає такі поняття як: екскурсовод - джерело інформації, розповідь екскурсовода - система оригінальних повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають правильність, точність, логічність, чистоту, виразність, багатство мови. "Мова впливає на слухача насамперед своїм фактичним змістом, у звичайній, науковій або художній формі. Силі впливу мови сприяє також її зрозумілість і виразність".

Роботу над мовою екскурсоводу потрібно розпочинати з оволодіння технікою мови (дихання, голос, дикція).

Звучність голосу дає екскурсоводу можливість донести промову до аудиторії. „Виразність промови в межах речення визначається темпом, артикуляцією, висотою та тембром і залежить від правильного дихання, його частоти, глибини та контрольованості". Екскурсовод повинен працювати над постановкою свого голосу, пам'ятаючи такий афоризм: „який би не був сильний голос, він повинен бути нижче тої сили, що його оживлює".

Стефан Яворський - визначний письменник-полеміст і церковний діяч, відомий також і як ритор, - наголошував на тому, що голос має бути різним відповідно до справ і речей виголошуваних. Так, „у печалі сумовитий і густий, у пристрасті притишений, добрий, сумний. Силою помірний, у стані задоволення рівний, світлий, веселий, вільний" тощо. Стефан Яворський вважав, що вираз обличчя має змінюватись залежно від змісту промови: іноді ласкавий, іноді печальний, іноді веселий. Очі також повинні відповідне промовляти. І руки треба використовувати. Наприклад, коли йдеться про небо - показувати у височінь, про землю - вниз.

Важливо також, щоб і дикція екскурсовода (манера вимови звуків і слів} була ясною і чіткою. Екскурсовод також повинен слідкувати за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимовлянні слів і речень. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданою, тому що основою розповіді є не тільки