Історію творять люди. І саме про них і повинна йти мова у тексті, починаючи від князів Київської України-Руси, відроджених імен нашої історії і закінчуючи нашими сучасниками - молодими реформаторами. Всі вони повинні ожити в тексті. Не досить назвати лише прізвища, вони ні про що не говорять екскурсантам. Якщо на вулиці Терещенківській у Києві екскурсовод покаже будинок 15 і скаже, що цей музей імені Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків, повідомлення це навряд чи залишиться надовго в пам'яті екскурсантів, прізвище швидко забудеться.

А от коли, показуючи будинок, екскурсовод повідомить такі факти, що на початку минулого століття в ньому мешкала родина знаного в Києві мецената Богдана Івановича Ханенка. Чоловік - ініціатор та організатор усіх справ. Це його невтомною працею було створено перший у Києві художньо-промисловий та художній музей. А потім понад 40 років присвятив зібранню власної колекції, рівної якій не було в Росії. Дружина Варвара Ніколівна (уроджена Терещенко) - старанна помічниця в усіх його справах. Збираючи твори світового мистецтва, вони поставили за мету створити в своїй оселі палац-музей, який заповіли рідному місту, за умовою, що музей носитиме їхнє ім'я.

У часи революції хазяїн будинку помер, і на долю Варвари Ніколівни випала важка місія упорядкувати колекцію, створити музей, а, найголовніше, зберегти її в ті важкі часи. Зробити це в місті, яке за три роки пережило більше десятка змін влади, було дуже важко, але вона вистояла. Відмовилась поїхати до Німеччини і відкрити музей там на вигідних умовах. І, виконуючи волю чоловіка і свою, в 1918 р. передає будинок з усіма художніми скарбами Українській Академії Наук як дар для рідного міста.

Саме на основі їх колекції і було створено музей західного та східного мистецтва. Ім'я Ханенків з назви було зняте "в зв'язку з відсутністю за ними революційних заслуг, пов'язаних з служінням революційній культурі", і лише в 1998 р. музею повернені імена його засновників - Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків. Завершення розповіді екскурсовода словами: "Низький уклін Вам та назавжди пам'ять Ваших земляків!" - залишить надовго в пам'яті екскурсантів ці імена.

Таких прикладів можна навести багато, тому краще в тексті назвати кілька прізвищ, надати їм характеристики, створити певні літературні портрети, аніж назвати десятки невідомих імен.

Декілька слів про цифри в індивідуальному екскурсійному тексті. До використання цифрового матеріалу необхідно ставитися дуже серйозно, пам'ятаючи, що цифри слухати, а особливо запам'ятовувати важко. М. Твен писав: "Дати важко запам'ятовувати тому, що вони складаються з цифр: цифри виглядають невиразно і не закріплюються в пам'яті. Вони не створюють картин і тому око не може зачепитися за них. Картини можуть допомогти запам'ятати дати - головне самому створити картину". Умовно їх можна розподілити на 2 підгрупи:

1) цифри, які просто необхідні.

Це дати подій, відкриття пам'ятників, побудови споруд, територія, населення тощо. Якщо в тексті йдеться про давнину, можна обмежитись століттям, при наявності точної дати, краще її назвати. Наприклад, при розповіді про монголо-татарську навалу, про взяття Києва, екскурсовод говорить про останній опір киян - Десятинну церкву, про те, як вона завалилася та поховала під уламками захисників міста і закінчує словами: "А трапилось це у грудні 1240 р."- І ця розгорнута дата ніби наближує до нас той дуже давній грудень. Все стає більш реальним.

2) цифри, які відображують кількісні зміни. Подаючи їх,
необхідно пам'ятати, що самі по собі названі в цифрах
показники про щось говорять лише спеціалістами. Тому
їх краще називати двома порівняльними цифрами. Але
при цьому ні в якому разі не принижувати значення інших
міст. В усякому випадку цифр не повинно бути багато,
ними не можна переобтяжувати текст.

3. ВИКОРИСТАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЦИТАТ В ІНДИВІДУАЛЬНОМУ ТЕКСТІ

Раніше вже йшлося про те, що основа тексту екскурсії - вивірені наукою історичні факти, дати, імена. Імпровізація тут неприпустима, але необхідно застерегти і від іншого. Якщо текст буде складатися лише з історичних фактів, то буде більше нагадувати лекцію, ніж екскурсію, яка сама собою припускає певну театралізацію. Таким чином, індивідуальний текст - це синтез науково обґрунтованих історичних подій та фактів, поданий у літературній обробці.

Надаючи екскурсії літературного оформлення слід застерегти від особливої жвавості викладення матеріалу, до якого вдаються деякі екскурсоводи, намагаючись розважити екскурсантів. При вирішенні питання про поєднання пізнавальних чи розважальних елементів справа повинна вирішуватись таким чином: максимум пізнавального, мінімум розважального.

Художня література, що використана в екскурсії, має певне смислове та емоційне навантаження. Художні вставки, віршовані чи прозові, повинні непомітно, органічно вводитися до тексту, тому екскурсовод повинен підбирати їх сам, виходячи з того, як вони узгоджені з його манерою виконання та мовним запасом.

Необхідно вірно вирішити питання про легенди та билини. Звісно - це народні перекази про надзвичайні події із життя народу чи вчинки окремих людей, збережені для нас часом. Слід використовувати найбільш поетичні з них, що мають