Історія села Манява

Богородчанського району Івано-Франківської області

ПЛАН

1. Найдавніші поселення на території Богородчанського району.

2. Перші згадки про поселення.

3. Манява – одне з найстаріших поселень Карпат.

4. Манявський Скит: історія та сьогодення.

Й

Богородчанський район має цікаву і багату історію. Про давність заселення цього краю свідчать результати археологічних розкопок на території села Старуні, в результаті яких тут виявлено десять стоянок первісних людей. Окрім цього, археологами в 1907 та 1929 роках знайдені залишки мамонта і носорога, скелети котрих зберігаються в музеях Кракова та Львова. Проживали на території підгірського краю і племена часів трипільської культури (середини

ЙV – кінця ЙЙЙ тисячоліття до нашої ери).

В перших століттях нашої ери на берегах Золотої Бистриці жили слов'янські племена білих хорватів. Поблизу сіл Грабовець і Горохолино виявлено рештки городищ давньокиївського періоду.

Найстарішими поселеннями на Підгірщині, згідно з першими писемними згадками , є такі села як Грабовець, Жураки, Ляхівці (нині Підгір'я), Монастирчани, Старуня. В Галицько-Волинському літописі згадується про поселення Краснопіль (нинішній Солотвин). Решта сіл згадуються вже в джерелах ХVI-XVII століть.

В XV ст. наш край у складі Галичини потрапив у залежність від Польського королівства. Окрім кріпацької неволі, люди майже щороку протягом XVI-XVII ст. потерпали від татарських і турецьких набігів.

Але у народі прокидалася національна свідомість, про що свідчить участь мешканців краю у повстанських загонах Семена Височана в часи Хмельниччини, у ватагах Олекси Довбуша та Івана Бойчука.

Саме опришки під орудою Олекси Довбуша у 1744 році напали на Богородчанський замок і спалили його.

Осібно стоїть в історичному літописі краю чоловічий монастир Скит Манявський, заснований шляхтичем із Княгинина Йовом Княгиницьким.

ЙЙ

Історія села обведеного з двох боків скалами, сягає в давнину, яку практично не можна відтворити ні письмовими, ні речовими джерелами. Тільки усні перекази трохи відкривають завісу і дають повне розуміння минулого. Першим чітке пояснення назви народу, який проживав у підкарпатті дає візантійський історик Прокопій Касарійський, який називає “склавінів” і показує географію їх поширення. Сучасники доволі чітко вказують місце поселення славінів і антів слов'янських племен, які говорили на одній мові і мали однакові звичаї та обряди. За свідченням Прокопія “вони займали велику частину земель сучасної України і Польщі. Територія заселена склавілами простягалась на півночі до Вісли, на сході – до Дністра (1). Переселення склавінів з обжитих місць у V – VЙЙ ст. привело до часткового обезлюднення цих територій і залишенням тут тільки дрібних поселень.

Це дає можливість говорити дослідникам карпатського краю про фактичне запустіння цієї території. Друга хвиля міграції з території Карпат маємо в ЙЧ ст. коли слов’янське плем'я хорват покинуло гори і пересилилося на Балкани. Наступним таким ударом на місцевості, яка на початку 1241 року прокотилася Карпатами пройшла тим шляхом на балкани.

Правда ця назва призвела до заселення місцевості народом, який тікав перед монголо татарами і необжитій місцині шукав собі порятунку. До цього часу можна віднести і поселення в долині річки Манявка на місці хутора “Бойки” недалеко від водоспаду. Про що свідчить і легенда про заснування села: “Давно то було проходили люди сюди, просили роботу, реєстрували їх тут, вписувала, а місцевих жителів називали бойками.

Обширні землі бояр Доброславичів ще у ЧЙЧ столітті вабили своєю красою, багатством різного звіра. Можна припустити, що тут було поселення мисливців, які полювали на звіра, адже Галицько – Волинське князівство в той час вело обшивну торгівлю у Західній Європі і Візантією.

Яка з цих версій правдиво доводить, а може і не доводить майбутні дослідження. Різні версії походження назви “бойки2 як етнічної групи українців дещо пояснюють питання, але відповіді не дають. Ще в 1841 році І. Вагилевич став автором версії про походження етнічної назви “бойки”, яку підтримували О. Партицький. Суть гіпотези, яка не спростована по сьогодні і пов'язана з певними історичними подіями, полягала в тому, що назва “бойки” виводилася від назви віддалених кельтських племен боїв, що на початку нової ери заселяли європейські території, які прилягали до земель сучасної Бойківщини. В 1836 році Іван Вагилевич здійснив похід в Карпати у розшуках пам'яток білохорватських племен. Побував за переказами і в Маняві де йому показали “Блаженний камінь” – він передбачав, що це можуть бути рукотворні святині культу слов'ян дохристиянського періоду.

ЙЙЙ

В урочищі “Пітушки”, яке належить селу Маркова виявлено камені поскладані по формі відомого кельтського храму в Англії. Хоча говорити про його природне походження важко, але це і можливо і природа показала, це в деякій мірі прояснило б питання заселення Маняви. За те, що на території с. Манява є хутір “Бойки” і це назва йде з незапам'ятних часів і відсуває дату заснування поселення на території села Манява і робить його одним з найстаріших поселень Карпат. Етнічну своєрідність бойків визначала насамперед специфіка їхньої господарської діяльності – переважно землеробство, яке в принципі збереглося і до сьогодні в питанні освоєння невжитків землі. В найстарішій метричній книзі, яка зберігається у церкві “Покрови Божої Матері” на кінець ЧVЙЙЙ ст. початок ЧЙЧ століття найбільш поширеним прізвищем було Бойчук, тобто нащадок Бойка. В 50 – х роках ЧЧ століття складалася “Історія міст і сіл УРСР” тут під назвою Манява бачимо, що вона складалася з двох адміністративних одиниць – села Манява і селища Бойки (4). Цей адміністративний поділ був записаний