Замок у визвольній війні 1703—1711 років

Під час визвольної війни угорського народу, один із загонів під проводом в році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в році гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу.

Виглядало це так. Місто готувалося до облоги. Нагромадили збіжжя на півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м'яса, У замку сховалася і мадярська до 300—400 осіб та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано появилося декілька сот українських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з . Він захопив село під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. В обложеному замку шляхтич вів щоденник. В ньому читаємо: «Що за часи настали. Наші піддані й кріпаки повстали проти своїх панів, гонять нас, переслідують, як псів, і хочуть нас голодом замучити. Натовп русинів, одягнених в гуні, спустився з гір, зайняв місто… і, все збільшуючись, оточив кріпость».

Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, — а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб примусити його до здачі вогнем. Напочатку року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.

Головним ватажком українських селян, що зайняли Ужгородський замок, був Іван Беца з Виряви, а крім нього видну роль у веденні облоги Ужгородського замку грали селяни з верховинських сіл — Ковачі, Добеї, Герзаничі, Брензовичі, Коссеї та інші. Повстанці занепокоїлись: військо потребувало провіанту. Раніше його постачали з маєтків шляхти. Тепер Ракоці заборонив нищити панські маєтки. Описуючи ці події в своїх мемуарах, Ракоці різко засуджував дії селян і вказував на те, що вони робили це без його вказівки. «Ніколи не дійде до спільної мови з дворянами в боротьбі проти австрійських гнобителів. Селян гнала проти своїх панів глибока ненависть», — писав Ракоці в своєму записнику. При тому видав ряд наказів, якими під загрозою смерті забороняв своїм військовим частинам нападати на феодалів або їх переслідувати. За непослух дав розстріляти одного з керівників повстання — Кіша з .

У році замок урочисто зустрічав послів на переговорах із представниками . Після поразки повстання, у році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця у році передала замок , аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.

Музей народної архітектури та побуту «Старе село»

Дерев'яна архітектура

Вітряк біля входу до музею

З давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита . Навіть на широких степових просторах , у долинах росли великі діброви. Тож було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби.

Основним і наймасовішим витвором дерев'яної архітектури в Україні завжди залишалося житло. Народне житлове будівництво було водночас консервативним, зберігаючи тисячолітні традиції, і сприйнятливим до новацій. Метод створення традиційного народного житла відрізняється від сучасного проектування: житлові будинки, а також господарські споруди будували не за проектами, а за зразками вже існуючих будівель і згідно з традиціями, властивими певному регіону чи навіть окремому . Ці народні будівельні традиції, як і пісенний , передавалися з покоління в покоління.

В Україні житлові будинки для постійного мешкання називаються , а для сезонного чи тимчасового — , куренями. Не менш важливими, ніж хати, були господарські споруди, що утворювали комплекс селянського двору: для зберігання всього найціннішого,

Церква св. Покрови із села

, , , де тримали й (), для , для , курник, нерідко — із «журавлем», а також клуня для зберігання необмолоченого хліба, що ставилася окремо. Селянське обійстя поділялося на дві половини: так званий чистий двір і господарський. Неодмінною приналежністю кожної садиби були і . Суворі історичні умови призвели до появи унікального явища — окружного двору, який у Карпатах називали . В ньому всі будівлі й споруди групувалися довкола внутрішнього двору, утворюючи невелику з глухими зовнішніми стінами й однією .

Традиційна українська хата є справжнім шедевром, в якому поєдналися виняткова раціональність задуму та високий мистецький рівень виконання. Найчастіше її робили з одним житловим приміщенням, до якого могли прилягати допоміжні — , комора; а також із двома житловими приміщеннями, з якими поєднувалися у різних комбінаціях допоміжні й навіть виробничі. Матеріалом для