Клімат Опілля має перехідний характер - від помірно теплого вологого Західноєвропейського до континентального Східноєвропейського. Температура повітря найтеплішого місяця (липень) +18-20°, найхолоднішого (січень) -3-9°. У районі спостерігаються м'які зими з відлигами і нестійким сніговим покровом (сніговий покрив залягає протягом 100 днів, а в малосніжні зими — 50; середня висота снігового покриву становить 6-10 см.). Весняні приморозки тривають до третьої декади квітня, в окремі холодні весни — до третьої декади травня. Осінні приморозки наступають у третій декаді вересня. Сума активних температур досягають 2300-2400°, річна кількість опадів — 660-700 мм, середня тривалість без морозного періоду 160-170 днів.[45]

Водні ресурси представлені технічним водосховищем, ріками Дністер, Гнила Липа, Свірж, Нараївка, Тенітницька Рудка. Біля півстоліття тому велику частину суші вкривали озера, ставки, заплави. Більшість із них осушено в результаті проведення меліорації, а деякі зникли самі не витримавши втручання людини в природні процеси.

До XVI ст. дев'яносто відсотків території Опілля вкривали густі непрохідні широколистяні ліси. Після їх масового винищення пройшло кілька століть, але це не змінило рослинні ресурси цих територій. Бурштинське Опілля і тепер відноситься до рослинної зони широколистяних лісів, оскільки грунт та клімат для росту дерев тут найбільш придатливі. Найпоширенішими в сучасних лісах Дубники, Корчева, Коритищі, Вигівському, Чагрівському, Юнашківському й Коростовицькому є такі види дерев як граб, дуб, липа, ясен. В населених пунктах добре прижилися насаджені людиною садові дерева - яблуня, груша, черешня, вишня, слива, алича. В передліссях регіону густо розрослися кущі: ліщина, шипшина, крушина, плющ, терен.

Трав'яний покрив великою різноманітністю не відзначається. Поряд із рослинами, які зустрічаються по всій Україні, тут на заплавних луках ростуть квасениця, підсніжник, весняний білоцвіт, лісова осока. У важкодоступних місцях на необроблюваних землях Опілля трапляються острівки луго-степової зони, на яких збереглася реліктова рослинність прадавнього лісостепу. На цих острівках ще можна зустріти рослини, які кілька тисячоліть тому густо вкривали навколишні пагорби - вівсюнець, волосисту ковилу, типчак, маренку, рокитник. У долині Гнилої Липи в деяких місцях утворилися острівки рослинності, що поєднують особливості трав'яно-мохових боліт із флорою лісових боліт та лугів. Однак нині таких місць залишилося зовсім мало. У водоймах та їхніх прибережних зонах ростуть водяний хвощ, водяна папороть, стрілолист, куга озерна, очерет. Дуже швидко розвиваються в Бурштинському морі зелені водорості та фітопланктон.

Господарська діяльність людини привела до зникнення одних і появи інших видів тварин та птахів. Побудова промислових підприємств, вирубка лісів створили несприятливі умови для проживання в цій місцевості диких звірів. Вже не зустрінеш на Опіллі біля водойм бобрів, в лісі - вовків та диких кабанів. Зате розвелося багато дрібної дичини, головне місце серед якої посідає заєць-русак, який у холодні зими наносить великої шкоди лісам і садам. Рідше, але все ж таки можна зустріти в полі чи лісі косулю, руду лисицю, ласку, куницю. Поблизу людських осель часто влаштовують свої домівки тваринки з родини комахоїдних - їжак і кріт. Дуже комфортно поблизу господарських приміщень почуває себе, група гризунів: миша полівка, щур, хом'як, ондатра. Але найчисельнішою на Опіллі є, мабуть-таки, група птахів. Технічне водосховище стало рідною домівкою для водоплаваючих птахів - чайок, чибісів і сірих чапель. На острові, півострові, очеретяній обмілині та прибережних заростях вони проводять холодний осінньо-зимовий період. Найчастіше місцеві мисливці повертаються зі здобиччю з полювання на диких качок, які в деякі роки навіть зимують на Бурштинському водосховищі. У 1993 р. тут проводили зиму білі лебеді. У стрімких берегах правого берега гніздяться стрижі та ластівки. На луках в густих травах виводять потомство куріпки і кулики. Часто можна спостерігати як на курей, качок, гусей, а іноді навіть кішок та собак нападають яструби, яких розплодилося дуже багато в навколишніх лісах. Окремі особини з породи яструбиних, за свідченням очевидців, мали розмах крил біля півтора метри. Облюбували Опілля також горобець-домовик, соловей, жайворонок, чорногуз. В лісах мають свої гнізда сова, дятел та зозуля. Масові нальоти на достиглі черешні та горіхи часто здійснюють шпаки та ворони[31, с.56].

1.2. Історичне минуле як основа формування історико-культурного потенціалу регіону.

Місто Галич належить до числа найдавніших східно-слов'янських міст, незважаючи на те, що в літописі вперше згадується тільки у XII ст. Щодо його віку є ряд цікавих і незаперечних доказів. Насамперед це повідомлення гот-ського історика Йордана, який згадує місто Галич близько 290 р. н.е. У своєму творі він розповідає про два племені готів і гепідів, які провели між собою битву біля міста «Galtis», що на Прикарпатті. А.Петрушевич вважав, що Йордан подав цю назву в перекрученому вигляді через звичну тоді перестановку голосних, тому «Galtis» треба читати «Galits». Однак дану розгадку, можливо через недостатнє обґрунтування, не було прийнято до уваги, коли визначалась перша письмова згадка про Галич[19, с.48].

Такою датою став 898 рік, завдяки якому у 1998 р. галичани відзначили 1100-річчя славного міста. Саме тоді, наприкінці IX ст., Галич згадується в «Історії угрів» анонімного хроніста короля Бели II. Під час переходу угрів від Києва у Паннонію угорський воєвода Альмош відвідав Галич, де його гостинно прийняв галицький володар. Коли після місячного відпочинку угри відходили у Країну Уж, то